Сторінка: 5 Экспедиторы-упрощенцы, защитите свое законное право на существование!
Кількість постів — 108
Возможно, кто-то воспользуется при своей защите некоторыми аргументами моих "трудов" - излагаю "Заперечення" на кассацию:
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
поштова адреса: 01029, м. Київ,
вул. Московська, 8
Особа, що подає заперечення на касаційну скаргу та позивач:
Фізична особа-підприємець _________________________________
поштова адреса: __________________
вул. ________________________
ідентифікаційний номер _________________,
тел.: ___________________
(електронна адреса відсутня)
у справі № _______________________
суддя ______________________
Заперечення на касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. ______________ на постанову ___________ окружного адміністративного суду від ___________________. та ухвалу _____________ апеляційного адміністративного суду від _____________. по справі №___________________ за позовом приватного підприємця ___________________________ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від ___________р. №______________
Постановою _________ окружного адміністративного суду від ___________ року, залишеною без змін ухвалою __________апеляційного адміністративного суду від _________. по справі №_______________ мої позовні вимоги до ДПІ у м. __________ задоволено в повному обсязі. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення – рішення від ___________. №________________________.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. ______________ оскаржила їх в касаційному до Вищого адміністративного суду України.
…Вважаю, що попередні судові рішення відповідно до вимог ст. 159 КАС України являються законними та обґрунтованими.
Судами попередніх інстанцій в повному обсязі досліджено всі обставини справи та належним чином надана правова оцінка доказам.
З огляду на викладене вважаю, що касаційна скарга ДПІ у м. _____________ є безпідставною та такою, що не відповідає чинному законодавству, та касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Відповідач обґрунтовує свої вимоги тим, що при прийнятті судових рішень по справі порушено ст.ст. 1,5 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указ №727).
Посилання на порушення норм Указу №727 є неаргументованим та упередженим, прийнятим без врахування всіх обставин, в т.ч. приписів ч. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. №1955-ІV (далі – Закон №1955) та таким, що не відповідає дійсності. Адже саме цей доказ при прийнятті рішення попередніми судами було враховано, та йому надана правова оцінка. На доказ наводжу цитату з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р., по справі №2-а-6674/10/2270:
«Аналізуючи зазначену норму Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суд приходить до висновку, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку отримання суб'єктом підприємницької діяльності винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг)».
«Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009 роки, за видом діяльності - організація перевезення вантажів, код 63.40, що відповідно до класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26.12.2005 року включає в себе експедицію вантажів.».
Цілком погоджуюсь із цими висновками суду першої інстанції, вважаю, що в своїй позовній заяві я достатньо навела доказів, які підтверджують, що за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р. я законно перебувала на спрощеній системі оподаткування та надавала експедиційні послуги по єдиному виду діяльності «Організація перевезення вантажів» (що не містять в собі послуги в галузі діяльності автомобільного вантажного транспорту (перевезення / транспортування вантажів), бо згідно КВЕД від 26.12.2005 р. №375 вони відносяться навіть до різних сфер діяльності) та обсяг виручки саме від реалізації послуг по організації перевезення вантажів, як зазначено в Указі №727, відповідали граничному критерію права знаходження мене на спрощеній системі оподаткування.
Саме в п. 1 (абзац 5) Указу №727 дано визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) як сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В даному положенні йдеться не про операції з надання послуг, а продажу послуг, бо, навіть якщо припустити, що у виразі «здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)» законодавець передбачав заміну словами в дужках словосполучення «продажу продукції», вираз, наприклад, «здійснення операцій з товарів (робіт, послуг)» втрачає логічний зміст.
Отже, в ст.1 (абзац 5) Указу №727 мова може лише йти про продаж послуг, що належать суб'єкту господарювання за правом власності, так як Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.31 стаття 1) визначено, що продаж товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату. Таке ж положення міститься і в Законі України "Про податок на додану вартість" (п. 1.4 ст. 1 Закону). В п. 7.9.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закону про прибуток) також зазначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.
Також доцільно зазначити, керуючись ст. 58 Конституції України, що в п. 14.1.202 Податкового кодексу від 02.12.2010р. у визначенні понять (ст. 14) зазначено, що «продаж (реалізація) товарів ? будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари».
Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно з п. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України: «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом,зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням».
Тобто експедитор організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за рахунок другої сторони (клієнта). Це означає, що експедитор отримує кошти від клієнтів не у вигляді компенсації за надані їм послуги, а для оплати послуг третіх осіб.
У п.3 ст. 929 Цивільного кодексу: «Умови договору транспортної експедиції визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами».
Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування».
З умов договорів доручення на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною (експедитором-повіреним) та замовниками-довірителями, експедитор-повірений від свого імені та за рахунок замовника-довірителя укладає договір-заявку з третьою особою для здійснення перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за доставку вантажу, експедитор виступає в якості посередника-комісіонера і не набуває права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів експедитора з замовником-довірителем і перевізником. Винагородою експедитора є кошти, що залишилися на його р / с, з перерахованих замовником, після розрахунків з перевізниками.
При організації перевезення окремого вантажу кожного замовника я укладала договір з окремим перевізником, виконання якого супроводжувалося окремим товаро-транспортним документом.
Крім того, з умов договорів-заявок на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною і перевізниками, транспортні та інші супутні послуги за даними договорами надаються для вантажовідправника (вантажоодержувача) у зв'язку з чим право власності за результати робіт (послуг) та на кошти, отримані експедитором від замовника його послуг, від перевізника до експедитора не переходять. Різниця між сумами, отриманими Експедитором від Замовника і сумами, сплаченими експедитором перевізнику, становить комісійну винагороду Експедитора, тобто сума винагороди Експедитора по кожному окремому рейсу визначається як різниця між сумою, вказаною в договорі доручення та сумою, вказаною в договорі-заявці з третьою особою.
Таким чином, в укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди експедитора і оплати послуг третіх осіб (перевізників).
Тому, кошти, отримані експедитором від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід експедитора (вони експедитору не належать, мають транзитний характер).
Отже, сума фактично отримана експедитором-посередником на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, яка згідно з положенням ч. 8, 9 ст. 9 Закону №1955 включає лише суму винагороди, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки ФО-П Волошиної Л.С., не перевищує 500 тис.грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.
2. Відповідач у своїй скарзі беззмістовно та неаргументовано робить висновки, що обсяг фактично отриманих СПД грошових коштів (на розрахунковий рахунок або/та в касу) за здійснення операцій з продажу продукції та надання послуг не є отриманим доходом чи прибутком внаслідок здійснення підприємницької діяльності, при цьому сам не розділяє і не конкретизує дані поняття.
Для того, щоб конкретизувати дані поняття, посилаючись на нормативно-правові акти хочу зазначити наступне.
Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює склад доходів є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15« Дохід », затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за № 290. Дохід від здійснення транспортно-експедиційної діяльності класифікується (п.7 Положення) як виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто дохід та виручка являються тотожними поняттями. У Положенні зазначено, що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципала тощо (П. 6.2) і суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6).
Договір транспортного експедирування містить досить суттєві елементи договору комісії, доручення тощо Відомо, що до валових доходів платника податку включається лише загальний дохід від продажу товарів (робіт, послуг) (пп. 4.1.1 Закону про прибуток). Суми, перераховані клієнтом для оплати послуг третіх осіб, такими не є. Також ці суми не можна зарахувати до інших джерел доходу, перелічених у пп. 4.1.6 Закону про прибуток. Отже, до валових доходів експедитора включається тільки сума його винагороди.
3. Довільне трактування Відповідача статті 2 Указу №727 є необґрунтованим, бо в даному посиланні щодо встановлення ставки єдиного податку для ФО-П не йдеться про те, що ставки не залежать від розміру виручки ФО-П.
В даній нормі мова йде про те, що ставка єдиного податку залежить від виду діяльності, що вказана в свідоцтві платника єдиного податку, та сплачується фізичними особами – платниками єдиного податку авансом за максимальний гранично допустимий обсяг виручки від реалізації наданих послуг за рік - 500000 грн. по ставках, встановлених місцевими радами. В залежності від виду діяльності ці ставки коливаються від 20 до 200 гривень. Отже, ставка єдиного податку для ФО-П залежить від розміру виручки від реалізації наданих послуг в межах дозволеного виду діяльності та є фіксованою величиною для обсягу виручки, що складає від 0 до 500 тис. грн.
Слід зазначити, що ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не розділяють визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежно від призначення (з метою визначення граничного обсягу виручки або з метою оподаткування, т.д.) і в залежності від організаційно-правової форми господарювання (юридичні чи фізичні особи).
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до принципів рівності і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, зазначених у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», до суб'єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід.
4. Посилання Відповідача на ст. 5 Указу №727 та помилкове твердження в порушенні мною ст. 1 цього Указу є неправомірним та безпідставним.
Помилковість такого твердження доводять всі мої аргументи в попередніх пунктах Заперечення та підтверджується юридичною оцінкою обставин справи Вінницьким апеляційним адміністративним судом. Цитую відповідне рішення:
«Як з"ясовано судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі пояснень сторін та вивчення документів по справі було встановлено, що позивач згідно типових договорів надавала послуги транспортного експедирування. Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 1.
Згідно акту перевірки на рахунку позивача були транзитні кошти, які ФОП Волошина Л.С. перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з тим, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача повинен обраховуватись без урахування суми транзитних коштів, які фактично не стали власністю позивача, оскільки були перераховані перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
За таких обставин і при таких умовах, як свідчать матеріали справи, виручка позивача за перевіряємий період не перевищує норму, визначену п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку, та звітності суб'єктів малого підприємництва", а відтак, оскільки вимоги п.1 Указу не порушені, згідно згідно п.6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.»
5. Відповідач, посилаючись на п.п.9.12.1, п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" через перекручування положень нормативно-правових актів, неправомірно та безпідставно прийшов до висновку, що попередніми судами невірно застосовано норми законів з питань оподаткування доходів фізичних осіб, також хибно застосував твердження, що підприємець, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, ніж ті, які можуть обкладатись єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.
В п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" мова йде також про оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, а якщо така особа отримує інші доходи, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами.
Помилковість висновків заключається в черговому перекручуванні, довільному трактуванні ст. 1 Указу №727, а також в тому, що до обсягу виручки по реалізації послуг по організації перевезення вантажів неправомірно додали транзитні кошти.
Дане твердження Апелянта є недоречними та необґрунтованим, саме судом першої інстанції було всебічно та глибоко проаналізовано всі положення Указу №727, врахувавши приписи Цивільного, Господарського кодексів, а також Закону №1955 та зроблено наступні висновки:
«Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 10.
Як зазначалось вище, на рахунку позивача були транзитні кошти, які вона перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, що відображено у акті перевірки (аркуш акту перевірки 15). Виручка позивача за перевіряємий період не перевищувала норму визначену ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Так як транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали її власністю, вони згідно із змістом п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 - 4 від 22 травня 2003 року не можуть вважатися її доходом, та відповідно ст. З цього ж Закону не є об'єктом оподаткування, тобто у разі якщо і допустити, що позивач перевищила допустиму суму отримання обсягу виручки від наданих нею послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, які були надані позивачу для подальшого перерахування перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які вона перераховувала таким перевізникам.».
З даними висновками я цілком погоджуюсь, а також хочу повторити, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування інформації про доходи є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за №290. В даному Положенні «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» виділена окремою групою класифікації «доходів». В Положенні зазначено , що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (п. 6.2) та суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6.). В Податковому кодексі від 02.12.2010р. терміни «дохід» та «виручка» тотожні, цьому є підтвердження і положення ст. 177.2, ст. 139.1.13, ст. 140.
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Відповідно до п. п. 4.3.25 п. 4.3 ст. З Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-4 від 22 травня 2003 року дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Суд першої інстанції взяв також до уваги ст. 6 Указу №727 та всі наведені мною в позовній заяві положення нормативно-правових актів, зробивши наступні висновки: «Проаналізувавши зазначені норми законодавчих актів, суд приходить до висновку, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком не підлягають оподаткуванню за правилами встановленими ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 року і Закону України «Про податок на додану вартість».
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, тобто є незаконними тому їх необхідно скасувати.
Аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та повністю доведений у судовому засіданні дослідженими доказами».
Отже, судом першої інстанції було надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між контролюючим органом та приватним підприємцем.
Судом апеляційної інстанції дане твердження досліджено та надано наступну правову оцінку:
«суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно п.5 Постанови КМУ від 16 березня 2000 року №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727" на суб"єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 ч.І ст.6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).
Водночас п.6 Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.».
6. З боку ДПС доказами (в своїх рішеннях та скаргах на противагу моїм доказам) виступають тільки домисли і перекручування положень нормативно-правових актів.
Навіть, якщо припустити, що все ж таки існує якийсь нормативно-правовий акт, що підтверджує думку податкової, то окремо хочу звернути увагу на застосування п. 4.4.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне ) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Також у ст. 4 Податкового кодексу основним принципом податкового законодавства у п. 4.1.4 виділена «презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».
7. Доволі дивною є спроба Відповідача виправдати свої порушення законодавства та безпідставно зробити висновок, що судами попередніх інстанцій при винесенні правових рішень не надано належної правової оцінки вказаним доводам податкового органу щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов’язань у спірних податкових повідомленнях-рішеннях та безпідставно не враховано фактів виявлених порушень, бо позиція Відповідача є доказом упередженості та неправомірності його дій.
Свідченням цього служить також те, що надане мені ____________ ДПС індивідуальне податкове роз’яснення (наведене в моїй позовній заяві) при розгляді моїх скарг до уваги також не приймалось, хоча навіть в Податковому кодексі від 02.12.2010р. в статті 53 про наслідки застосування податкових консультацій, зазначено: «53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.».
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А тому, оскільки відповідач в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не можуть бути прийнятими до уваги
На підставі викладеного, вважаю, що правова оцінка, яку суди попередніх інстанцій дали обставинам справи, що наведені в касаційній скарзі, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 51, 216 КАС України,
ПРОШУ:
1. Залишити касаційну скаргу ДПІ у м. _________________ без задоволення та Постанову ______________ окружного адміністративного суду від __________________., Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від _________________. по справі №________________________.
2. Розглянути касаційну скаргу за моєю присутністю та присутністю мого представника.
___________________р. _____________
Кто может что-то добавить либо возразить? Может вместе легче будет побороть произвол налоговиков?
Люди, будьте добрее и добродушнее!
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
поштова адреса: 01029, м. Київ,
вул. Московська, 8
Особа, що подає заперечення на касаційну скаргу та позивач:
Фізична особа-підприємець _________________________________
поштова адреса: __________________
вул. ________________________
ідентифікаційний номер _________________,
тел.: ___________________
(електронна адреса відсутня)
у справі № _______________________
суддя ______________________
Заперечення на касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. ______________ на постанову ___________ окружного адміністративного суду від ___________________. та ухвалу _____________ апеляційного адміністративного суду від _____________. по справі №___________________ за позовом приватного підприємця ___________________________ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від ___________р. №______________
Постановою _________ окружного адміністративного суду від ___________ року, залишеною без змін ухвалою __________апеляційного адміністративного суду від _________. по справі №_______________ мої позовні вимоги до ДПІ у м. __________ задоволено в повному обсязі. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення – рішення від ___________. №________________________.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. ______________ оскаржила їх в касаційному до Вищого адміністративного суду України.
…Вважаю, що попередні судові рішення відповідно до вимог ст. 159 КАС України являються законними та обґрунтованими.
Судами попередніх інстанцій в повному обсязі досліджено всі обставини справи та належним чином надана правова оцінка доказам.
З огляду на викладене вважаю, що касаційна скарга ДПІ у м. _____________ є безпідставною та такою, що не відповідає чинному законодавству, та касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Відповідач обґрунтовує свої вимоги тим, що при прийнятті судових рішень по справі порушено ст.ст. 1,5 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указ №727).
Посилання на порушення норм Указу №727 є неаргументованим та упередженим, прийнятим без врахування всіх обставин, в т.ч. приписів ч. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. №1955-ІV (далі – Закон №1955) та таким, що не відповідає дійсності. Адже саме цей доказ при прийнятті рішення попередніми судами було враховано, та йому надана правова оцінка. На доказ наводжу цитату з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р., по справі №2-а-6674/10/2270:
«Аналізуючи зазначену норму Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суд приходить до висновку, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку отримання суб'єктом підприємницької діяльності винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг)».
«Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009 роки, за видом діяльності - організація перевезення вантажів, код 63.40, що відповідно до класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26.12.2005 року включає в себе експедицію вантажів.».
Цілком погоджуюсь із цими висновками суду першої інстанції, вважаю, що в своїй позовній заяві я достатньо навела доказів, які підтверджують, що за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р. я законно перебувала на спрощеній системі оподаткування та надавала експедиційні послуги по єдиному виду діяльності «Організація перевезення вантажів» (що не містять в собі послуги в галузі діяльності автомобільного вантажного транспорту (перевезення / транспортування вантажів), бо згідно КВЕД від 26.12.2005 р. №375 вони відносяться навіть до різних сфер діяльності) та обсяг виручки саме від реалізації послуг по організації перевезення вантажів, як зазначено в Указі №727, відповідали граничному критерію права знаходження мене на спрощеній системі оподаткування.
Саме в п. 1 (абзац 5) Указу №727 дано визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) як сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В даному положенні йдеться не про операції з надання послуг, а продажу послуг, бо, навіть якщо припустити, що у виразі «здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)» законодавець передбачав заміну словами в дужках словосполучення «продажу продукції», вираз, наприклад, «здійснення операцій з товарів (робіт, послуг)» втрачає логічний зміст.
Отже, в ст.1 (абзац 5) Указу №727 мова може лише йти про продаж послуг, що належать суб'єкту господарювання за правом власності, так як Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.31 стаття 1) визначено, що продаж товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату. Таке ж положення міститься і в Законі України "Про податок на додану вартість" (п. 1.4 ст. 1 Закону). В п. 7.9.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закону про прибуток) також зазначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.
Також доцільно зазначити, керуючись ст. 58 Конституції України, що в п. 14.1.202 Податкового кодексу від 02.12.2010р. у визначенні понять (ст. 14) зазначено, що «продаж (реалізація) товарів ? будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари».
Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно з п. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України: «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом,зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням».
Тобто експедитор організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за рахунок другої сторони (клієнта). Це означає, що експедитор отримує кошти від клієнтів не у вигляді компенсації за надані їм послуги, а для оплати послуг третіх осіб.
У п.3 ст. 929 Цивільного кодексу: «Умови договору транспортної експедиції визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами».
Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування».
З умов договорів доручення на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною (експедитором-повіреним) та замовниками-довірителями, експедитор-повірений від свого імені та за рахунок замовника-довірителя укладає договір-заявку з третьою особою для здійснення перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за доставку вантажу, експедитор виступає в якості посередника-комісіонера і не набуває права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів експедитора з замовником-довірителем і перевізником. Винагородою експедитора є кошти, що залишилися на його р / с, з перерахованих замовником, після розрахунків з перевізниками.
При організації перевезення окремого вантажу кожного замовника я укладала договір з окремим перевізником, виконання якого супроводжувалося окремим товаро-транспортним документом.
Крім того, з умов договорів-заявок на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною і перевізниками, транспортні та інші супутні послуги за даними договорами надаються для вантажовідправника (вантажоодержувача) у зв'язку з чим право власності за результати робіт (послуг) та на кошти, отримані експедитором від замовника його послуг, від перевізника до експедитора не переходять. Різниця між сумами, отриманими Експедитором від Замовника і сумами, сплаченими експедитором перевізнику, становить комісійну винагороду Експедитора, тобто сума винагороди Експедитора по кожному окремому рейсу визначається як різниця між сумою, вказаною в договорі доручення та сумою, вказаною в договорі-заявці з третьою особою.
Таким чином, в укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди експедитора і оплати послуг третіх осіб (перевізників).
Тому, кошти, отримані експедитором від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід експедитора (вони експедитору не належать, мають транзитний характер).
Отже, сума фактично отримана експедитором-посередником на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, яка згідно з положенням ч. 8, 9 ст. 9 Закону №1955 включає лише суму винагороди, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки ФО-П Волошиної Л.С., не перевищує 500 тис.грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.
2. Відповідач у своїй скарзі беззмістовно та неаргументовано робить висновки, що обсяг фактично отриманих СПД грошових коштів (на розрахунковий рахунок або/та в касу) за здійснення операцій з продажу продукції та надання послуг не є отриманим доходом чи прибутком внаслідок здійснення підприємницької діяльності, при цьому сам не розділяє і не конкретизує дані поняття.
Для того, щоб конкретизувати дані поняття, посилаючись на нормативно-правові акти хочу зазначити наступне.
Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює склад доходів є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15« Дохід », затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за № 290. Дохід від здійснення транспортно-експедиційної діяльності класифікується (п.7 Положення) як виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто дохід та виручка являються тотожними поняттями. У Положенні зазначено, що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципала тощо (П. 6.2) і суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6).
Договір транспортного експедирування містить досить суттєві елементи договору комісії, доручення тощо Відомо, що до валових доходів платника податку включається лише загальний дохід від продажу товарів (робіт, послуг) (пп. 4.1.1 Закону про прибуток). Суми, перераховані клієнтом для оплати послуг третіх осіб, такими не є. Також ці суми не можна зарахувати до інших джерел доходу, перелічених у пп. 4.1.6 Закону про прибуток. Отже, до валових доходів експедитора включається тільки сума його винагороди.
3. Довільне трактування Відповідача статті 2 Указу №727 є необґрунтованим, бо в даному посиланні щодо встановлення ставки єдиного податку для ФО-П не йдеться про те, що ставки не залежать від розміру виручки ФО-П.
В даній нормі мова йде про те, що ставка єдиного податку залежить від виду діяльності, що вказана в свідоцтві платника єдиного податку, та сплачується фізичними особами – платниками єдиного податку авансом за максимальний гранично допустимий обсяг виручки від реалізації наданих послуг за рік - 500000 грн. по ставках, встановлених місцевими радами. В залежності від виду діяльності ці ставки коливаються від 20 до 200 гривень. Отже, ставка єдиного податку для ФО-П залежить від розміру виручки від реалізації наданих послуг в межах дозволеного виду діяльності та є фіксованою величиною для обсягу виручки, що складає від 0 до 500 тис. грн.
Слід зазначити, що ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не розділяють визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежно від призначення (з метою визначення граничного обсягу виручки або з метою оподаткування, т.д.) і в залежності від організаційно-правової форми господарювання (юридичні чи фізичні особи).
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до принципів рівності і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, зазначених у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», до суб'єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід.
4. Посилання Відповідача на ст. 5 Указу №727 та помилкове твердження в порушенні мною ст. 1 цього Указу є неправомірним та безпідставним.
Помилковість такого твердження доводять всі мої аргументи в попередніх пунктах Заперечення та підтверджується юридичною оцінкою обставин справи Вінницьким апеляційним адміністративним судом. Цитую відповідне рішення:
«Як з"ясовано судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі пояснень сторін та вивчення документів по справі було встановлено, що позивач згідно типових договорів надавала послуги транспортного експедирування. Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 1.
Згідно акту перевірки на рахунку позивача були транзитні кошти, які ФОП Волошина Л.С. перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з тим, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача повинен обраховуватись без урахування суми транзитних коштів, які фактично не стали власністю позивача, оскільки були перераховані перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
За таких обставин і при таких умовах, як свідчать матеріали справи, виручка позивача за перевіряємий період не перевищує норму, визначену п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку, та звітності суб'єктів малого підприємництва", а відтак, оскільки вимоги п.1 Указу не порушені, згідно згідно п.6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.»
5. Відповідач, посилаючись на п.п.9.12.1, п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" через перекручування положень нормативно-правових актів, неправомірно та безпідставно прийшов до висновку, що попередніми судами невірно застосовано норми законів з питань оподаткування доходів фізичних осіб, також хибно застосував твердження, що підприємець, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, ніж ті, які можуть обкладатись єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.
В п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" мова йде також про оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, а якщо така особа отримує інші доходи, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами.
Помилковість висновків заключається в черговому перекручуванні, довільному трактуванні ст. 1 Указу №727, а також в тому, що до обсягу виручки по реалізації послуг по організації перевезення вантажів неправомірно додали транзитні кошти.
Дане твердження Апелянта є недоречними та необґрунтованим, саме судом першої інстанції було всебічно та глибоко проаналізовано всі положення Указу №727, врахувавши приписи Цивільного, Господарського кодексів, а також Закону №1955 та зроблено наступні висновки:
«Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 10.
Як зазначалось вище, на рахунку позивача були транзитні кошти, які вона перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, що відображено у акті перевірки (аркуш акту перевірки 15). Виручка позивача за перевіряємий період не перевищувала норму визначену ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Так як транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали її власністю, вони згідно із змістом п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 - 4 від 22 травня 2003 року не можуть вважатися її доходом, та відповідно ст. З цього ж Закону не є об'єктом оподаткування, тобто у разі якщо і допустити, що позивач перевищила допустиму суму отримання обсягу виручки від наданих нею послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, які були надані позивачу для подальшого перерахування перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які вона перераховувала таким перевізникам.».
З даними висновками я цілком погоджуюсь, а також хочу повторити, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування інформації про доходи є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за №290. В даному Положенні «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» виділена окремою групою класифікації «доходів». В Положенні зазначено , що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (п. 6.2) та суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6.). В Податковому кодексі від 02.12.2010р. терміни «дохід» та «виручка» тотожні, цьому є підтвердження і положення ст. 177.2, ст. 139.1.13, ст. 140.
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Відповідно до п. п. 4.3.25 п. 4.3 ст. З Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-4 від 22 травня 2003 року дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Суд першої інстанції взяв також до уваги ст. 6 Указу №727 та всі наведені мною в позовній заяві положення нормативно-правових актів, зробивши наступні висновки: «Проаналізувавши зазначені норми законодавчих актів, суд приходить до висновку, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком не підлягають оподаткуванню за правилами встановленими ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 року і Закону України «Про податок на додану вартість».
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, тобто є незаконними тому їх необхідно скасувати.
Аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та повністю доведений у судовому засіданні дослідженими доказами».
Отже, судом першої інстанції було надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між контролюючим органом та приватним підприємцем.
Судом апеляційної інстанції дане твердження досліджено та надано наступну правову оцінку:
«суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно п.5 Постанови КМУ від 16 березня 2000 року №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727" на суб"єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 ч.І ст.6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).
Водночас п.6 Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.».
6. З боку ДПС доказами (в своїх рішеннях та скаргах на противагу моїм доказам) виступають тільки домисли і перекручування положень нормативно-правових актів.
Навіть, якщо припустити, що все ж таки існує якийсь нормативно-правовий акт, що підтверджує думку податкової, то окремо хочу звернути увагу на застосування п. 4.4.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне ) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Також у ст. 4 Податкового кодексу основним принципом податкового законодавства у п. 4.1.4 виділена «презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».
7. Доволі дивною є спроба Відповідача виправдати свої порушення законодавства та безпідставно зробити висновок, що судами попередніх інстанцій при винесенні правових рішень не надано належної правової оцінки вказаним доводам податкового органу щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов’язань у спірних податкових повідомленнях-рішеннях та безпідставно не враховано фактів виявлених порушень, бо позиція Відповідача є доказом упередженості та неправомірності його дій.
Свідченням цього служить також те, що надане мені ____________ ДПС індивідуальне податкове роз’яснення (наведене в моїй позовній заяві) при розгляді моїх скарг до уваги також не приймалось, хоча навіть в Податковому кодексі від 02.12.2010р. в статті 53 про наслідки застосування податкових консультацій, зазначено: «53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.».
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А тому, оскільки відповідач в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не можуть бути прийнятими до уваги
На підставі викладеного, вважаю, що правова оцінка, яку суди попередніх інстанцій дали обставинам справи, що наведені в касаційній скарзі, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 51, 216 КАС України,
ПРОШУ:
1. Залишити касаційну скаргу ДПІ у м. _________________ без задоволення та Постанову ______________ окружного адміністративного суду від __________________., Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від _________________. по справі №________________________.
2. Розглянути касаційну скаргу за моєю присутністю та присутністю мого представника.
___________________р. _____________
Кто может что-то добавить либо возразить? Может вместе легче будет побороть произвол налоговиков?
Люди, будьте добрее и добродушнее!
Колеги з Києва мені відправили на ел.скриньку недавню Постанову ВСУ по визначенню обсягу виручки по договору-дорученню:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18558845
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі – ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
У січні 2010 року фізична особа–підприємець ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 2 березня 2010 року просила скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ:
від 10 червня 2010 року № 0000921700/0, від 7 липня 2009 року № 0000921700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000921700/2, від 29 грудня 2009 року № 0000921700/3, якими їй нараховано податкове зобов’язання із податку з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 435 529 грн 78 коп.;
від 10 червня 2010 року № 0000931700/0, від 7 липня 2009 року № 0000931700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000931700/2, від 29 грудня 2009 року № 0000931700/3, якими їй визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 582 369 грн 51 коп.;
від 18 листопада 2009 року № 0001921700/0 про нарахування штрафних санкцій у сумі 291 184 грн 76 коп.
Оскаржувані рішення ОДПІ прийняті на підставі акта від 2 червня 2009 року № 464/17-213/НОМЕР_1 про результати планової виїзної перевірки фізичної особи–підприємця ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року.
У ході перевірки встановлено, що фізична особа–підприємець ОСОБА_1., перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, відповідно до договорів доручення, укладених із закритим акціонерним товариством "Лозівський молочний завод" (далі – Товариство), за винагороду здійснювала заготівлю молока у населення, для чого отримувала через касу Товариства грошові кошти, сума яких у IV кварталі 2006 року перевищила граничний обсяг виручки, встановленої Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (далі – Указ Президента) , на 1 085 682 грн 31 коп. Наведене, на думку податкового органу, відповідно до пункту 5 Указу Президента є підставою для переходу позивача на загальну систему оподаткування.
На обґрунтування позову ОСОБА_1. послалася на те, що грошові кошти, отримані нею від Товариства за договорами доручення для здійснення розрахунку із постачальниками молока, не є виручкою від реалізації продукції у розумінні положень Указу Президента. Обсяг її виручки як підприємця, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комерційний представник за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у період, що перевірявся, не перевищила 500 000 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 березня 2010 року позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 10 червня 2010 року № 0000921700/0 та № 0000931700/0 скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив; змінив підстави та мотиви задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 липня 2009 року № 0000921700/1, № 0000931700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000921700/2, № 0000931700/2 та від 29 грудня 2009 року № 0000921700/3, № 0000931700/3; у решті постанову залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 березня 2011 року постанову апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ОДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2011 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додано постанови Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2010 року (К-21355/07) та 24 червня 2010 року (К-53276/09), у яких, на думку заявника, пункти 1, 5 Указу Президента застосовані касаційним судом по-іншому та правильно.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи у силі постанову Харківського окружного адміністративного суду про скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ, виходив із того, що, як встановив суд першої інстанції, грошові кошти, які фізична особа–підприємець ОСОБА_1. отримувала від Товариства для виконання виданого їй доручення та віддавала продавцям молока, не є її виручкою. Тому перевищення позивачем граничного обсягу виручки, встановленого Указом Президента для платників єдиного податку, у період, що перевірявся, не відбулося.
Обставини, встановлені судами у справах, на рішення у яких посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України .
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара
І.С. Берднік С.М. Вус
Л.Ф. Глос Л.І. Григор’єва
М.І. Гриців В.С. Гуль
В.І. Гуменюк А.А. Ємець
В.В. Заголдний М.Р. Кліменко
Є.І. Ковтюк М.Є. Короткевич
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук
Б.М. Пошва А.І. Редька
Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь Т.С. Таран
Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров А.Г. Ярема
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18558845
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі – ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
У січні 2010 року фізична особа–підприємець ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 2 березня 2010 року просила скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ:
від 10 червня 2010 року № 0000921700/0, від 7 липня 2009 року № 0000921700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000921700/2, від 29 грудня 2009 року № 0000921700/3, якими їй нараховано податкове зобов’язання із податку з доходів від підприємницької діяльності у розмірі 435 529 грн 78 коп.;
від 10 червня 2010 року № 0000931700/0, від 7 липня 2009 року № 0000931700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000931700/2, від 29 грудня 2009 року № 0000931700/3, якими їй визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 582 369 грн 51 коп.;
від 18 листопада 2009 року № 0001921700/0 про нарахування штрафних санкцій у сумі 291 184 грн 76 коп.
Оскаржувані рішення ОДПІ прийняті на підставі акта від 2 червня 2009 року № 464/17-213/НОМЕР_1 про результати планової виїзної перевірки фізичної особи–підприємця ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року.
У ході перевірки встановлено, що фізична особа–підприємець ОСОБА_1., перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, відповідно до договорів доручення, укладених із закритим акціонерним товариством "Лозівський молочний завод" (далі – Товариство), за винагороду здійснювала заготівлю молока у населення, для чого отримувала через касу Товариства грошові кошти, сума яких у IV кварталі 2006 року перевищила граничний обсяг виручки, встановленої Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (далі – Указ Президента) , на 1 085 682 грн 31 коп. Наведене, на думку податкового органу, відповідно до пункту 5 Указу Президента є підставою для переходу позивача на загальну систему оподаткування.
На обґрунтування позову ОСОБА_1. послалася на те, що грошові кошти, отримані нею від Товариства за договорами доручення для здійснення розрахунку із постачальниками молока, не є виручкою від реалізації продукції у розумінні положень Указу Президента. Обсяг її виручки як підприємця, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комерційний представник за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у період, що перевірявся, не перевищила 500 000 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 березня 2010 року позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 10 червня 2010 року № 0000921700/0 та № 0000931700/0 скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив; змінив підстави та мотиви задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 липня 2009 року № 0000921700/1, № 0000931700/1, від 23 жовтня 2009 року № 0000921700/2, № 0000931700/2 та від 29 грудня 2009 року № 0000921700/3, № 0000931700/3; у решті постанову залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 березня 2011 року постанову апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ОДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2011 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додано постанови Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2010 року (К-21355/07) та 24 червня 2010 року (К-53276/09), у яких, на думку заявника, пункти 1, 5 Указу Президента застосовані касаційним судом по-іншому та правильно.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи у силі постанову Харківського окружного адміністративного суду про скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ, виходив із того, що, як встановив суд першої інстанції, грошові кошти, які фізична особа–підприємець ОСОБА_1. отримувала від Товариства для виконання виданого їй доручення та віддавала продавцям молока, не є її виручкою. Тому перевищення позивачем граничного обсягу виручки, встановленого Указом Президента для платників єдиного податку, у період, що перевірявся, не відбулося.
Обставини, встановлені судами у справах, на рішення у яких посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України .
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара
І.С. Берднік С.М. Вус
Л.Ф. Глос Л.І. Григор’єва
М.І. Гриців В.С. Гуль
В.І. Гуменюк А.А. Ємець
В.В. Заголдний М.Р. Кліменко
Є.І. Ковтюк М.Є. Короткевич
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук
Б.М. Пошва А.І. Редька
Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь Т.С. Таран
Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров А.Г. Ярема
Огласите пожалуйста стоимость таких решений! можно в личку...
Огласите пожалуйста стоимость таких решений! можно в личку...
Разве решение принято с нарушением законодательства??? Или что-то не верно написано??? Или не соответствует логике, здравому смыслу или совести???
[quote name=’Ващук Р. В., СПД’ firm_id=’17179464559’ post=’328457’ date=’04.11.2011 18:41’]![Цитата]()
Цитата (Птицын Д.Е. ЧП, 26.10.2011 14:46):
Разве решение принято с нарушением законодательства??? Или что-то не верно написано??? Или не соответствует логике, здравому смыслу или совести???[/quote
Да все отлично и верно написано,слива Богу что у вас все так сложилось, попали на судей у которых есть то что вы перечислили...а именно логика, здравый смысл и совесть..
те, с которыми столкнулся я, для них даже законов нет в принципе не то что совести...
Свое сообщение с вопросом к Вам я написал вполне серьезно, без сарказма...
Огласите пожалуйста стоимость таких решений! можно в личку...
Разве решение принято с нарушением законодательства??? Или что-то не верно написано??? Или не соответствует логике, здравому смыслу или совести???[/quote
Да все отлично и верно написано,слива Богу что у вас все так сложилось, попали на судей у которых есть то что вы перечислили...а именно логика, здравый смысл и совесть..
те, с которыми столкнулся я, для них даже законов нет в принципе не то что совести...
Свое сообщение с вопросом к Вам я написал вполне серьезно, без сарказма...
вот полюбуйтесь,образцовый пример "совести и здравого смысла",:
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2011 р. Справа № 2а-14269/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді
Олійника В. М.
при секретарі
Лоба Е.Г.
за участю:
представника позивача Шрамко І.В.
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ :
08 листопада 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Південної міжрайонної державної податкової інспекції в м. Кривому Розі, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової інспекції в м. Кривому Розі № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року з податку на додану вартість на загальну суму 2 655 990,46 грн.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, пояснивши суду, що податкове повідомлення – рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року відповідача є незаконним і його необхідно скасувати, так як позивач як фізична особа – підприємець за період, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування і не порушував вимог Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", зокрема в частині перевищення обсягу виручки, що є підставою для переходу на загальну систему оподаткування, а отримував тільки винагороду за надані експедиційні послуги.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, пояснивши суду, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству, так як в результаті перевірки було встановлено, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив суму виручки, яка дозволяє бути платником єдиного податку, тому у позові необхідно відмовити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа – підприємець виконавчим комітетом Дзержинської районної ради 05.04.2001 року за № 22270170000022389 та відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Південною міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Кривому Розі була проведена виїзна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.
За результатами перевірки був складений акт про результати виїзної планової перевірки позивача від 15 жовтня 2010 року № 1260/173/НОМЕР_1, в якому зазначено, що позивач в порушення вимог п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 – ВР від 03 квітня 1997 року, не зареєструвався як платник податку на додану вартість і занизив суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 770 660, 26 грн.
Крім того в порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13 – 92 від 26.12.1992 року позивач занизив суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за період з 2007 - І півріччя 2010 рр. у розмірі 309 338,13 грн., в тому числі по періодах:
за 2007 рік в сумі 40 606,59 грн.,
за 2008 рік в сумі 122 945,09 грн.,
за 2009 рік в сумі 87406,15 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року про нарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 2 655 990, 46 грн., в тому числі 1 770 660,26 грн. основного платежу і 885 330,20 грн. штрафних (фінансових санкцій).
До висновку, що позивач в порушення вимог п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 – ВР від 3 квітня 1997 року, не зареєструвався як платник податку на додану вартість і занизив суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 170 660, 26 грн., а також в порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13 – 92 від 26.12.1992 року, занизив суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за період з 2007 - І півріччя 2010 рр. у розмірі 309 338,13 грн., відповідач прийшов у зв’язку з тим, що позивач за період, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування і перевищив обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановлених для платників єдиного податку ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" № 727 від 03 липня 1998 року.
Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи, позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009, 2010 роки, за видом діяльності – надання транспортно-експедиторських послуг.
Так у 2007 році обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиторських послуг позивача становив у ІІІ кв. 2007 року – 1217173,49 грн., у ІV кв. 2007 року – 1659770,89 грн., у 2007 році – 2876944,38 грн., у 2008 році – 4461725,51 грн., у 2009 році – 2015942,62 грн., у І півріччі 2010 року – 1228418,60 грн., із врахуванням транзитних коштів по особових рахунках та актів виконаних робіт у 2007 році в розмірі 2282146 грн., у 2008 році в розмірі 1725278 грн., у 2009 році в розмірі 1163900 грн.
Обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиторських послуг за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р. відображений у звітах платника єдиного податку становить: 9 місяців 2007 року - 403110 грн. (за 1 півріччя 2007 року - 306746,0грн.), 2007 рік - 485693 грн., І квартал 2008 року - 98535 грн., І півріччя 2008 року - 214222 грн., 9 місяців 2008 року - 337347 грн., 2008 рік-412872 грн., І квартал 2009 року - 65398 грн. І півріччя 2009 року - 115268 грн., 9 місяців 2009 року - 169486 грн., 2009 рік-210000 грн., І квартал 2010 року - 74948 грн., І півріччя 2010 року - 122904 грн.
У ході перевірки первинних банківських документів було встановлено, що обсяг коштів, що надійшов на розрахунковий рахунок позивача від реалізації названих послуг за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року склав 8853300,74 грн.
Таким чином, обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності перевищив 500000 грн. У зв’язку з цим позивач повинен був починаючи з наступного звітного періоду перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, як це передбачено статтею 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98, проте позивач продовжував перебувати на спрощеній системі оподаткування.
На підставі наведеного податковим органом правомірно зроблено висновок про те, що з 4 кварталу 2007 року позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування.
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідно до укладених ним договорів винагорода складалась з різниці між коштами, які отримані від замовника та сумою, яка була сплачена виконавцю з перевезення, а тому дана сума не являється його виручкою, оскільки, як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось представником позивача, кошти за надані послуги перераховувались на рахунок або готівкою в касу Експедитора (позивача).
Аналізуючи норми чинного законодавства суд вважає, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків – передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податку на загальних підставах.
В даному випадку за своєю правовою природою "експедиція" тотожна "комісії". Враховуючи, що сума виручки платника єдиного податку – комісіонера від продажу товарів, що передані йому на реалізацію комітентом, у повному обсязі зараховуються до складу виручки такого платника-комісіонера. Відтак, ця сума враховується при визначенні граничного обсягу виручки, при перевищенні якого суб’єкт малого підприємництва втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування.
З досліджених в судовому засіданні договорів про надання транспортно-експедиційних послуг вбачається, що кошти за надані послуги перераховувались на рахунок або готівкою в касу Експедитора (позивача) і відповідно до виписок банку по рахунку відповідачем вірно виявлено перевищення надходження виручки понад 500000 грн.
Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Приписами статті 6 Указу визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.
Відповідно до статті 2 цього Указу фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом.
Згідно зі статтею 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Згідно з приписами пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
В зв’язку з вищевикладеним, позивач повинен був зареєструватись як платник податку на додану вартість з 4 кварталу 2007 року, що не було ним зроблено.
Таким чином, відповідачем вірно встановлено заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 бази оподаткування з податку на додану вартість, в результаті чого перевіркою донараховано суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 170 660, 26 грн.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність винесення Південною міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Кривому Розі податкового повідомлення – рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року про нарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 2 655 990, 46 грн., в тому числі 1 770 660,26 грн. - основного платежу та 885 330,20 грн. - штрафних (фінансових санкцій).
Оскільки відповідач довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 11 квітня 2011 року.
Постанова не набрала законної сили
11 квітня 2011 року.
Суддя
В.М. Олійник
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2011 р. Справа № 2а-14269/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді
Олійника В. М.
при секретарі
Лоба Е.Г.
за участю:
представника позивача Шрамко І.В.
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ :
08 листопада 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Південної міжрайонної державної податкової інспекції в м. Кривому Розі, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної державної податкової інспекції в м. Кривому Розі № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року з податку на додану вартість на загальну суму 2 655 990,46 грн.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, пояснивши суду, що податкове повідомлення – рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року відповідача є незаконним і його необхідно скасувати, так як позивач як фізична особа – підприємець за період, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування і не порушував вимог Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", зокрема в частині перевищення обсягу виручки, що є підставою для переходу на загальну систему оподаткування, а отримував тільки винагороду за надані експедиційні послуги.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, пояснивши суду, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству, так як в результаті перевірки було встановлено, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив суму виручки, яка дозволяє бути платником єдиного податку, тому у позові необхідно відмовити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа – підприємець виконавчим комітетом Дзержинської районної ради 05.04.2001 року за № 22270170000022389 та відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Південною міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Кривому Розі була проведена виїзна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.
За результатами перевірки був складений акт про результати виїзної планової перевірки позивача від 15 жовтня 2010 року № 1260/173/НОМЕР_1, в якому зазначено, що позивач в порушення вимог п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 – ВР від 03 квітня 1997 року, не зареєструвався як платник податку на додану вартість і занизив суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 770 660, 26 грн.
Крім того в порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13 – 92 від 26.12.1992 року позивач занизив суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за період з 2007 - І півріччя 2010 рр. у розмірі 309 338,13 грн., в тому числі по періодах:
за 2007 рік в сумі 40 606,59 грн.,
за 2008 рік в сумі 122 945,09 грн.,
за 2009 рік в сумі 87406,15 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року про нарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 2 655 990, 46 грн., в тому числі 1 770 660,26 грн. основного платежу і 885 330,20 грн. штрафних (фінансових санкцій).
До висновку, що позивач в порушення вимог п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. п. 9.3, 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 – ВР від 3 квітня 1997 року, не зареєструвався як платник податку на додану вартість і занизив суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 170 660, 26 грн., а також в порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" № 13 – 92 від 26.12.1992 року, занизив суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за період з 2007 - І півріччя 2010 рр. у розмірі 309 338,13 грн., відповідач прийшов у зв’язку з тим, що позивач за період, що перевірявся, перебував на спрощеній системі оподаткування і перевищив обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановлених для платників єдиного податку ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" № 727 від 03 липня 1998 року.
Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи, позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009, 2010 роки, за видом діяльності – надання транспортно-експедиторських послуг.
Так у 2007 році обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиторських послуг позивача становив у ІІІ кв. 2007 року – 1217173,49 грн., у ІV кв. 2007 року – 1659770,89 грн., у 2007 році – 2876944,38 грн., у 2008 році – 4461725,51 грн., у 2009 році – 2015942,62 грн., у І півріччі 2010 року – 1228418,60 грн., із врахуванням транзитних коштів по особових рахунках та актів виконаних робіт у 2007 році в розмірі 2282146 грн., у 2008 році в розмірі 1725278 грн., у 2009 році в розмірі 1163900 грн.
Обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиторських послуг за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р. відображений у звітах платника єдиного податку становить: 9 місяців 2007 року - 403110 грн. (за 1 півріччя 2007 року - 306746,0грн.), 2007 рік - 485693 грн., І квартал 2008 року - 98535 грн., І півріччя 2008 року - 214222 грн., 9 місяців 2008 року - 337347 грн., 2008 рік-412872 грн., І квартал 2009 року - 65398 грн. І півріччя 2009 року - 115268 грн., 9 місяців 2009 року - 169486 грн., 2009 рік-210000 грн., І квартал 2010 року - 74948 грн., І півріччя 2010 року - 122904 грн.
У ході перевірки первинних банківських документів було встановлено, що обсяг коштів, що надійшов на розрахунковий рахунок позивача від реалізації названих послуг за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року склав 8853300,74 грн.
Таким чином, обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності перевищив 500000 грн. У зв’язку з цим позивач повинен був починаючи з наступного звітного періоду перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, як це передбачено статтею 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98, проте позивач продовжував перебувати на спрощеній системі оподаткування.
На підставі наведеного податковим органом правомірно зроблено висновок про те, що з 4 кварталу 2007 року позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування.
Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідно до укладених ним договорів винагорода складалась з різниці між коштами, які отримані від замовника та сумою, яка була сплачена виконавцю з перевезення, а тому дана сума не являється його виручкою, оскільки, як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось представником позивача, кошти за надані послуги перераховувались на рахунок або готівкою в касу Експедитора (позивача).
Аналізуючи норми чинного законодавства суд вважає, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків – передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податку на загальних підставах.
В даному випадку за своєю правовою природою "експедиція" тотожна "комісії". Враховуючи, що сума виручки платника єдиного податку – комісіонера від продажу товарів, що передані йому на реалізацію комітентом, у повному обсязі зараховуються до складу виручки такого платника-комісіонера. Відтак, ця сума враховується при визначенні граничного обсягу виручки, при перевищенні якого суб’єкт малого підприємництва втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування.
З досліджених в судовому засіданні договорів про надання транспортно-експедиційних послуг вбачається, що кошти за надані послуги перераховувались на рахунок або готівкою в касу Експедитора (позивача) і відповідно до виписок банку по рахунку відповідачем вірно виявлено перевищення надходження виручки понад 500000 грн.
Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Приписами статті 6 Указу визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.
Відповідно до статті 2 цього Указу фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом.
Згідно зі статтею 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Згідно з приписами пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.
В зв’язку з вищевикладеним, позивач повинен був зареєструватись як платник податку на додану вартість з 4 кварталу 2007 року, що не було ним зроблено.
Таким чином, відповідачем вірно встановлено заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 бази оподаткування з податку на додану вартість, в результаті чого перевіркою донараховано суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість за період з листопада 2007 року по червень 2010 року у розмірі 1 170 660, 26 грн.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність винесення Південною міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Кривому Розі податкового повідомлення – рішення № 000254/1701/0 від 22.10.2010 року про нарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 2 655 990, 46 грн., в тому числі 1 770 660,26 грн. - основного платежу та 885 330,20 грн. - штрафних (фінансових санкцій).
Оскільки відповідач довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 11 квітня 2011 року.
Постанова не набрала законної сили
11 квітня 2011 року.
Суддя
В.М. Олійник
Янукович закрыл реестр судебных решений от общественности
Материал предоставлен изданием Delo.ua
Распечатать 10 ноября 2011, 18:43 Украина суд закон Янукович Виктор
Виктор Янукович подписал скандальный закон, который делает работу судов секретной и выводит их из-под контроля общественности. До этого многие юристы и политики призывали президента ветировать этот закон
Президент Виктор Янукович подписал закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты относительно рассмотрения дел Верховным Судом Украины», предусматривающий увеличение численности судей Верховного Суда с 20 до 48.
Об этом говорится в сообщении пресс-службы президента.
Что меняется в Верховном Суде
Законом определено, что в состав Верховного Суда входят 48 судей, из числа которых избираются председатель, первый заместитель председателя суда.
Помимо этого, законом предусматривается возобновление судебных палат. Создаются 4 палаты: по административным, хозяйственным, уголовным и гражданским делам.
Предусматриваются полномочия Верховного Суда по результатам пересмотра дел принимать новое решение, которое подлежит обязательному опубликованию на официальном сайте Верховного Суда.
Также документ устанавливает обязанность судьи использовать при рассмотрении дел выводы Верховного Суда о применении норм материального права и изменяет порядок пересмотра дел в Верховном Суде: дела будут пересматриваться коллегией судей из состава соответствующей палаты, а в определенных процессуальным законом случаях — совместным заседанием палат или всем составом Верховного Суда.
Предполагается введение не только должности первого заместителя председателя Верховного Суда, а также увеличение с 1 до 4 количества зампредов, которые одновременно будут занимать должности секретарей палат.
Реестр судебных решений будут «цензурировать»
Подписанный президентом Виктором Януковичем закон делает невозможным ознакомление желающих с решениями судов первой инстанции: закон предусматривает отмену автоматического размещения всех решений этих судов в реестре судебных решений.
Пункт 3 статьи 3 Закона Украины «О доступе к судебным решениям» гласит:
«Перечень судебных решений судов общей юрисдикции, которые подлежат включению в Реестр, утверждается Советом судей Украины по согласованию с Государственной судебной администрацией Украины».
В предыдущей редакции этот пункт выглядел так:
«В Реестр включаются все судебные решения судов общей юрисдикции».
Реестр судебных решений был создан для открытости судебной системы.
Напомним, до этого редакция закона «О судоустройстве и статусе судей» предусматривала, что судьи Верховного Суда вправе выбирать — либо добровольно перейти на работу в один из высших специализированных судов, либо продолжать работать в Верховном Суде до выхода на пенсию, — таким образом численность судей Верховного Суда должна была сократится до 20 человек.
На данный момент в Верховном Суде работают 47 судей, среди которых 2 откомандированы в Высшую квалификационную комиссию судей.
Ранее Советник Президента Марина Ставнийчук, Ассоциация украинских банков, партия «УДАР (Украинский демократический альянс за реформы) Виталия Кличко» и депутат Верховной Рады от фракции Блока «Наша Украина-Народная Самооборона» Юрий Кармазин просили Януковича ветировать данный законопроект, который, в частности, отменяет обязательное внесение всех решений судов общей юрисдикции в Единый государственный реестр судебных решений.
Материал предоставлен изданием Delo.ua
Распечатать 10 ноября 2011, 18:43 Украина суд закон Янукович Виктор
Виктор Янукович подписал скандальный закон, который делает работу судов секретной и выводит их из-под контроля общественности. До этого многие юристы и политики призывали президента ветировать этот закон
Президент Виктор Янукович подписал закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты относительно рассмотрения дел Верховным Судом Украины», предусматривающий увеличение численности судей Верховного Суда с 20 до 48.
Об этом говорится в сообщении пресс-службы президента.
Что меняется в Верховном Суде
Законом определено, что в состав Верховного Суда входят 48 судей, из числа которых избираются председатель, первый заместитель председателя суда.
Помимо этого, законом предусматривается возобновление судебных палат. Создаются 4 палаты: по административным, хозяйственным, уголовным и гражданским делам.
Предусматриваются полномочия Верховного Суда по результатам пересмотра дел принимать новое решение, которое подлежит обязательному опубликованию на официальном сайте Верховного Суда.
Также документ устанавливает обязанность судьи использовать при рассмотрении дел выводы Верховного Суда о применении норм материального права и изменяет порядок пересмотра дел в Верховном Суде: дела будут пересматриваться коллегией судей из состава соответствующей палаты, а в определенных процессуальным законом случаях — совместным заседанием палат или всем составом Верховного Суда.
Предполагается введение не только должности первого заместителя председателя Верховного Суда, а также увеличение с 1 до 4 количества зампредов, которые одновременно будут занимать должности секретарей палат.
Реестр судебных решений будут «цензурировать»
Подписанный президентом Виктором Януковичем закон делает невозможным ознакомление желающих с решениями судов первой инстанции: закон предусматривает отмену автоматического размещения всех решений этих судов в реестре судебных решений.
Пункт 3 статьи 3 Закона Украины «О доступе к судебным решениям» гласит:
«Перечень судебных решений судов общей юрисдикции, которые подлежат включению в Реестр, утверждается Советом судей Украины по согласованию с Государственной судебной администрацией Украины».
В предыдущей редакции этот пункт выглядел так:
«В Реестр включаются все судебные решения судов общей юрисдикции».
Реестр судебных решений был создан для открытости судебной системы.
Напомним, до этого редакция закона «О судоустройстве и статусе судей» предусматривала, что судьи Верховного Суда вправе выбирать — либо добровольно перейти на работу в один из высших специализированных судов, либо продолжать работать в Верховном Суде до выхода на пенсию, — таким образом численность судей Верховного Суда должна была сократится до 20 человек.
На данный момент в Верховном Суде работают 47 судей, среди которых 2 откомандированы в Высшую квалификационную комиссию судей.
Ранее Советник Президента Марина Ставнийчук, Ассоциация украинских банков, партия «УДАР (Украинский демократический альянс за реформы) Виталия Кличко» и депутат Верховной Рады от фракции Блока «Наша Украина-Народная Самооборона» Юрий Кармазин просили Януковича ветировать данный законопроект, который, в частности, отменяет обязательное внесение всех решений судов общей юрисдикции в Единый государственный реестр судебных решений.
Чи є виручкою від реалізації ФОП платника ЄП сума транзитних коштів, перерахованих платнику за договором комісії, відповідно до якого платник отримує лише встановлений відсоток?
Коротка відповідь : Розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу за умови, що обсяг виручки платника єдиного податку не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік. До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи.
Повна відповідь : Згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28.06.99 №746/99 (далі – Указ) суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, в тому числі й ті, які здійснюють комісійну торгівлю, мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності із застосуванням способу оподаткування одержаних доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку, при додержанні ними умов, визначених статтею 1 Указу, зокрема, обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не повинен перевищувати 500 тис. грн. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності. З використанням найманої праці, включаючи членів його сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. Розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу за умови, що обсяг виручки платника єдиного податку не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік. Згідно із статтею 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто, застосовується касовий метод обчислення виручки, під час якого враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва. Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.
http://sta.gov.ua/control/uk/taxqabase/catalog
![Цитата]()
Цитата (Волошина Л.С. ЧП, 01.04.2011 01:42):
Коротка відповідь : Розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу за умови, що обсяг виручки платника єдиного податку не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік. До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи.
Повна відповідь : Згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28.06.99 №746/99 (далі – Указ) суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, в тому числі й ті, які здійснюють комісійну торгівлю, мають можливість перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності із застосуванням способу оподаткування одержаних доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку, при додержанні ними умов, визначених статтею 1 Указу, зокрема, обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не повинен перевищувати 500 тис. грн. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць для самостійного здійснення підприємницької діяльності. З використанням найманої праці, включаючи членів його сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. Розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу за умови, що обсяг виручки платника єдиного податку не перевищує 500 тис. грн. на календарний рік. Згідно із статтею 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто, застосовується касовий метод обчислення виручки, під час якого враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва. Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.
http://sta.gov.ua/control/uk/taxqabase/catalog
Возможно, кто-то воспользуется при своей защите некоторыми аргументами моих "трудов" - излагаю "Заперечення" на кассацию:
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
поштова адреса: 01029, м. Київ,
вул. Московська, 8
Особа, що подає заперечення на касаційну скаргу та позивач:
Фізична особа-підприємець _________________________________
поштова адреса: __________________
вул. ________________________
ідентифікаційний номер _________________,
тел.: ___________________
(електронна адреса відсутня)
у справі № _______________________
суддя ______________________
Заперечення на касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. ______________ на постанову ___________ окружного адміністративного суду від ___________________. та ухвалу _____________ апеляційного адміністративного суду від _____________. по справі №___________________ за позовом приватного підприємця ___________________________ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від ___________р. №______________
Постановою _________ окружного адміністративного суду від ___________ року, залишеною без змін ухвалою __________апеляційного адміністративного суду від _________. по справі №_______________ мої позовні вимоги до ДПІ у м. __________ задоволено в повному обсязі. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення – рішення від ___________. №________________________.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. ______________ оскаржила їх в касаційному до Вищого адміністративного суду України.
…Вважаю, що попередні судові рішення відповідно до вимог ст. 159 КАС України являються законними та обґрунтованими.
Судами попередніх інстанцій в повному обсязі досліджено всі обставини справи та належним чином надана правова оцінка доказам.
З огляду на викладене вважаю, що касаційна скарга ДПІ у м. _____________ є безпідставною та такою, що не відповідає чинному законодавству, та касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Відповідач обґрунтовує свої вимоги тим, що при прийнятті судових рішень по справі порушено ст.ст. 1,5 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указ №727).
Посилання на порушення норм Указу №727 є неаргументованим та упередженим, прийнятим без врахування всіх обставин, в т.ч. приписів ч. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. №1955-ІV (далі – Закон №1955) та таким, що не відповідає дійсності. Адже саме цей доказ при прийнятті рішення попередніми судами було враховано, та йому надана правова оцінка. На доказ наводжу цитату з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р., по справі №2-а-6674/10/2270:
«Аналізуючи зазначену норму Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суд приходить до висновку, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку отримання суб'єктом підприємницької діяльності винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг)».
«Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009 роки, за видом діяльності - організація перевезення вантажів, код 63.40, що відповідно до класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26.12.2005 року включає в себе експедицію вантажів.».
Цілком погоджуюсь із цими висновками суду першої інстанції, вважаю, що в своїй позовній заяві я достатньо навела доказів, які підтверджують, що за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р. я законно перебувала на спрощеній системі оподаткування та надавала експедиційні послуги по єдиному виду діяльності «Організація перевезення вантажів» (що не містять в собі послуги в галузі діяльності автомобільного вантажного транспорту (перевезення / транспортування вантажів), бо згідно КВЕД від 26.12.2005 р. №375 вони відносяться навіть до різних сфер діяльності) та обсяг виручки саме від реалізації послуг по організації перевезення вантажів, як зазначено в Указі №727, відповідали граничному критерію права знаходження мене на спрощеній системі оподаткування.
Саме в п. 1 (абзац 5) Указу №727 дано визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) як сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В даному положенні йдеться не про операції з надання послуг, а продажу послуг, бо, навіть якщо припустити, що у виразі «здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)» законодавець передбачав заміну словами в дужках словосполучення «продажу продукції», вираз, наприклад, «здійснення операцій з товарів (робіт, послуг)» втрачає логічний зміст.
Отже, в ст.1 (абзац 5) Указу №727 мова може лише йти про продаж послуг, що належать суб'єкту господарювання за правом власності, так як Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.31 стаття 1) визначено, що продаж товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату. Таке ж положення міститься і в Законі України "Про податок на додану вартість" (п. 1.4 ст. 1 Закону). В п. 7.9.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закону про прибуток) також зазначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.
Також доцільно зазначити, керуючись ст. 58 Конституції України, що в п. 14.1.202 Податкового кодексу від 02.12.2010р. у визначенні понять (ст. 14) зазначено, що «продаж (реалізація) товарів ? будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари».
Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно з п. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України: «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом,зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням».
Тобто експедитор організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за рахунок другої сторони (клієнта). Це означає, що експедитор отримує кошти від клієнтів не у вигляді компенсації за надані їм послуги, а для оплати послуг третіх осіб.
У п.3 ст. 929 Цивільного кодексу: «Умови договору транспортної експедиції визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами».
Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування».
З умов договорів доручення на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною (експедитором-повіреним) та замовниками-довірителями, експедитор-повірений від свого імені та за рахунок замовника-довірителя укладає договір-заявку з третьою особою для здійснення перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за доставку вантажу, експедитор виступає в якості посередника-комісіонера і не набуває права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів експедитора з замовником-довірителем і перевізником. Винагородою експедитора є кошти, що залишилися на його р / с, з перерахованих замовником, після розрахунків з перевізниками.
При організації перевезення окремого вантажу кожного замовника я укладала договір з окремим перевізником, виконання якого супроводжувалося окремим товаро-транспортним документом.
Крім того, з умов договорів-заявок на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною і перевізниками, транспортні та інші супутні послуги за даними договорами надаються для вантажовідправника (вантажоодержувача) у зв'язку з чим право власності за результати робіт (послуг) та на кошти, отримані експедитором від замовника його послуг, від перевізника до експедитора не переходять. Різниця між сумами, отриманими Експедитором від Замовника і сумами, сплаченими експедитором перевізнику, становить комісійну винагороду Експедитора, тобто сума винагороди Експедитора по кожному окремому рейсу визначається як різниця між сумою, вказаною в договорі доручення та сумою, вказаною в договорі-заявці з третьою особою.
Таким чином, в укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди експедитора і оплати послуг третіх осіб (перевізників).
Тому, кошти, отримані експедитором від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід експедитора (вони експедитору не належать, мають транзитний характер).
Отже, сума фактично отримана експедитором-посередником на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, яка згідно з положенням ч. 8, 9 ст. 9 Закону №1955 включає лише суму винагороди, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки ФО-П Волошиної Л.С., не перевищує 500 тис.грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.
2. Відповідач у своїй скарзі беззмістовно та неаргументовано робить висновки, що обсяг фактично отриманих СПД грошових коштів (на розрахунковий рахунок або/та в касу) за здійснення операцій з продажу продукції та надання послуг не є отриманим доходом чи прибутком внаслідок здійснення підприємницької діяльності, при цьому сам не розділяє і не конкретизує дані поняття.
Для того, щоб конкретизувати дані поняття, посилаючись на нормативно-правові акти хочу зазначити наступне.
Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює склад доходів є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15« Дохід », затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за № 290. Дохід від здійснення транспортно-експедиційної діяльності класифікується (п.7 Положення) як виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто дохід та виручка являються тотожними поняттями. У Положенні зазначено, що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципала тощо (П. 6.2) і суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6).
Договір транспортного експедирування містить досить суттєві елементи договору комісії, доручення тощо Відомо, що до валових доходів платника податку включається лише загальний дохід від продажу товарів (робіт, послуг) (пп. 4.1.1 Закону про прибуток). Суми, перераховані клієнтом для оплати послуг третіх осіб, такими не є. Також ці суми не можна зарахувати до інших джерел доходу, перелічених у пп. 4.1.6 Закону про прибуток. Отже, до валових доходів експедитора включається тільки сума його винагороди.
3. Довільне трактування Відповідача статті 2 Указу №727 є необґрунтованим, бо в даному посиланні щодо встановлення ставки єдиного податку для ФО-П не йдеться про те, що ставки не залежать від розміру виручки ФО-П.
В даній нормі мова йде про те, що ставка єдиного податку залежить від виду діяльності, що вказана в свідоцтві платника єдиного податку, та сплачується фізичними особами – платниками єдиного податку авансом за максимальний гранично допустимий обсяг виручки від реалізації наданих послуг за рік - 500000 грн. по ставках, встановлених місцевими радами. В залежності від виду діяльності ці ставки коливаються від 20 до 200 гривень. Отже, ставка єдиного податку для ФО-П залежить від розміру виручки від реалізації наданих послуг в межах дозволеного виду діяльності та є фіксованою величиною для обсягу виручки, що складає від 0 до 500 тис. грн.
Слід зазначити, що ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не розділяють визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежно від призначення (з метою визначення граничного обсягу виручки або з метою оподаткування, т.д.) і в залежності від організаційно-правової форми господарювання (юридичні чи фізичні особи).
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до принципів рівності і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, зазначених у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», до суб'єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід.
4. Посилання Відповідача на ст. 5 Указу №727 та помилкове твердження в порушенні мною ст. 1 цього Указу є неправомірним та безпідставним.
Помилковість такого твердження доводять всі мої аргументи в попередніх пунктах Заперечення та підтверджується юридичною оцінкою обставин справи Вінницьким апеляційним адміністративним судом. Цитую відповідне рішення:
«Як з"ясовано судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі пояснень сторін та вивчення документів по справі було встановлено, що позивач згідно типових договорів надавала послуги транспортного експедирування. Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 1.
Згідно акту перевірки на рахунку позивача були транзитні кошти, які ФОП Волошина Л.С. перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з тим, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача повинен обраховуватись без урахування суми транзитних коштів, які фактично не стали власністю позивача, оскільки були перераховані перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
За таких обставин і при таких умовах, як свідчать матеріали справи, виручка позивача за перевіряємий період не перевищує норму, визначену п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку, та звітності суб'єктів малого підприємництва", а відтак, оскільки вимоги п.1 Указу не порушені, згідно згідно п.6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.»
5. Відповідач, посилаючись на п.п.9.12.1, п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" через перекручування положень нормативно-правових актів, неправомірно та безпідставно прийшов до висновку, що попередніми судами невірно застосовано норми законів з питань оподаткування доходів фізичних осіб, також хибно застосував твердження, що підприємець, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, ніж ті, які можуть обкладатись єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.
В п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" мова йде також про оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, а якщо така особа отримує інші доходи, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами.
Помилковість висновків заключається в черговому перекручуванні, довільному трактуванні ст. 1 Указу №727, а також в тому, що до обсягу виручки по реалізації послуг по організації перевезення вантажів неправомірно додали транзитні кошти.
Дане твердження Апелянта є недоречними та необґрунтованим, саме судом першої інстанції було всебічно та глибоко проаналізовано всі положення Указу №727, врахувавши приписи Цивільного, Господарського кодексів, а також Закону №1955 та зроблено наступні висновки:
«Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 10.
Як зазначалось вище, на рахунку позивача були транзитні кошти, які вона перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, що відображено у акті перевірки (аркуш акту перевірки 15). Виручка позивача за перевіряємий період не перевищувала норму визначену ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Так як транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали її власністю, вони згідно із змістом п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 - 4 від 22 травня 2003 року не можуть вважатися її доходом, та відповідно ст. З цього ж Закону не є об'єктом оподаткування, тобто у разі якщо і допустити, що позивач перевищила допустиму суму отримання обсягу виручки від наданих нею послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, які були надані позивачу для подальшого перерахування перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які вона перераховувала таким перевізникам.».
З даними висновками я цілком погоджуюсь, а також хочу повторити, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування інформації про доходи є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за №290. В даному Положенні «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» виділена окремою групою класифікації «доходів». В Положенні зазначено , що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (п. 6.2) та суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6.). В Податковому кодексі від 02.12.2010р. терміни «дохід» та «виручка» тотожні, цьому є підтвердження і положення ст. 177.2, ст. 139.1.13, ст. 140.
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Відповідно до п. п. 4.3.25 п. 4.3 ст. З Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-4 від 22 травня 2003 року дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Суд першої інстанції взяв також до уваги ст. 6 Указу №727 та всі наведені мною в позовній заяві положення нормативно-правових актів, зробивши наступні висновки: «Проаналізувавши зазначені норми законодавчих актів, суд приходить до висновку, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком не підлягають оподаткуванню за правилами встановленими ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 року і Закону України «Про податок на додану вартість».
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, тобто є незаконними тому їх необхідно скасувати.
Аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та повністю доведений у судовому засіданні дослідженими доказами».
Отже, судом першої інстанції було надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між контролюючим органом та приватним підприємцем.
Судом апеляційної інстанції дане твердження досліджено та надано наступну правову оцінку:
«суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно п.5 Постанови КМУ від 16 березня 2000 року №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727" на суб"єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 ч.І ст.6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).
Водночас п.6 Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.».
6. З боку ДПС доказами (в своїх рішеннях та скаргах на противагу моїм доказам) виступають тільки домисли і перекручування положень нормативно-правових актів.
Навіть, якщо припустити, що все ж таки існує якийсь нормативно-правовий акт, що підтверджує думку податкової, то окремо хочу звернути увагу на застосування п. 4.4.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне ) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Також у ст. 4 Податкового кодексу основним принципом податкового законодавства у п. 4.1.4 виділена «презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».
7. Доволі дивною є спроба Відповідача виправдати свої порушення законодавства та безпідставно зробити висновок, що судами попередніх інстанцій при винесенні правових рішень не надано належної правової оцінки вказаним доводам податкового органу щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов’язань у спірних податкових повідомленнях-рішеннях та безпідставно не враховано фактів виявлених порушень, бо позиція Відповідача є доказом упередженості та неправомірності його дій.
Свідченням цього служить також те, що надане мені ____________ ДПС індивідуальне податкове роз’яснення (наведене в моїй позовній заяві) при розгляді моїх скарг до уваги також не приймалось, хоча навіть в Податковому кодексі від 02.12.2010р. в статті 53 про наслідки застосування податкових консультацій, зазначено: «53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.».
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А тому, оскільки відповідач в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не можуть бути прийнятими до уваги
На підставі викладеного, вважаю, що правова оцінка, яку суди попередніх інстанцій дали обставинам справи, що наведені в касаційній скарзі, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 51, 216 КАС України,
ПРОШУ:
1. Залишити касаційну скаргу ДПІ у м. _________________ без задоволення та Постанову ______________ окружного адміністративного суду від __________________., Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від _________________. по справі №________________________.
2. Розглянути касаційну скаргу за моєю присутністю та присутністю мого представника.
___________________р. _____________
Кто может что-то добавить либо возразить? Может вместе легче будет побороть произвол налоговиков?
Люди, будьте добрее и добродушнее!
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
поштова адреса: 01029, м. Київ,
вул. Московська, 8
Особа, що подає заперечення на касаційну скаргу та позивач:
Фізична особа-підприємець _________________________________
поштова адреса: __________________
вул. ________________________
ідентифікаційний номер _________________,
тел.: ___________________
(електронна адреса відсутня)
у справі № _______________________
суддя ______________________
Заперечення на касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. ______________ на постанову ___________ окружного адміністративного суду від ___________________. та ухвалу _____________ апеляційного адміністративного суду від _____________. по справі №___________________ за позовом приватного підприємця ___________________________ про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від ___________р. №______________
Постановою _________ окружного адміністративного суду від ___________ року, залишеною без змін ухвалою __________апеляційного адміністративного суду від _________. по справі №_______________ мої позовні вимоги до ДПІ у м. __________ задоволено в повному обсязі. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення – рішення від ___________. №________________________.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. ______________ оскаржила їх в касаційному до Вищого адміністративного суду України.
…Вважаю, що попередні судові рішення відповідно до вимог ст. 159 КАС України являються законними та обґрунтованими.
Судами попередніх інстанцій в повному обсязі досліджено всі обставини справи та належним чином надана правова оцінка доказам.
З огляду на викладене вважаю, що касаційна скарга ДПІ у м. _____________ є безпідставною та такою, що не відповідає чинному законодавству, та касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Відповідач обґрунтовує свої вимоги тим, що при прийнятті судових рішень по справі порушено ст.ст. 1,5 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі - Указ №727).
Посилання на порушення норм Указу №727 є неаргументованим та упередженим, прийнятим без врахування всіх обставин, в т.ч. приписів ч. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. №1955-ІV (далі – Закон №1955) та таким, що не відповідає дійсності. Адже саме цей доказ при прийнятті рішення попередніми судами було враховано, та йому надана правова оцінка. На доказ наводжу цитату з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р., по справі №2-а-6674/10/2270:
«Аналізуючи зазначену норму Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суд приходить до висновку, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку отримання суб'єктом підприємницької діяльності винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг)».
«Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів справи позивач за період, який підлягав перевірці, тобто з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку за 2007, 2008, 2009 роки, за видом діяльності - організація перевезення вантажів, код 63.40, що відповідно до класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26.12.2005 року включає в себе експедицію вантажів.».
Цілком погоджуюсь із цими висновками суду першої інстанції, вважаю, що в своїй позовній заяві я достатньо навела доказів, які підтверджують, що за період з 01.01.2007р. по 31.12.2009р. я законно перебувала на спрощеній системі оподаткування та надавала експедиційні послуги по єдиному виду діяльності «Організація перевезення вантажів» (що не містять в собі послуги в галузі діяльності автомобільного вантажного транспорту (перевезення / транспортування вантажів), бо згідно КВЕД від 26.12.2005 р. №375 вони відносяться навіть до різних сфер діяльності) та обсяг виручки саме від реалізації послуг по організації перевезення вантажів, як зазначено в Указі №727, відповідали граничному критерію права знаходження мене на спрощеній системі оподаткування.
Саме в п. 1 (абзац 5) Указу №727 дано визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) як сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В даному положенні йдеться не про операції з надання послуг, а продажу послуг, бо, навіть якщо припустити, що у виразі «здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)» законодавець передбачав заміну словами в дужках словосполучення «продажу продукції», вираз, наприклад, «здійснення операцій з товарів (робіт, послуг)» втрачає логічний зміст.
Отже, в ст.1 (абзац 5) Указу №727 мова може лише йти про продаж послуг, що належать суб'єкту господарювання за правом власності, так як Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.31 стаття 1) визначено, що продаж товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату. Таке ж положення міститься і в Законі України "Про податок на додану вартість" (п. 1.4 ст. 1 Закону). В п. 7.9.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закону про прибуток) також зазначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку на підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.
Також доцільно зазначити, керуючись ст. 58 Конституції України, що в п. 14.1.202 Податкового кодексу від 02.12.2010р. у визначенні понять (ст. 14) зазначено, що «продаж (реалізація) товарів ? будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари».
Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно з п. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України: «За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом,зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням».
Тобто експедитор організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу за рахунок другої сторони (клієнта). Це означає, що експедитор отримує кошти від клієнтів не у вигляді компенсації за надані їм послуги, а для оплати послуг третіх осіб.
У п.3 ст. 929 Цивільного кодексу: «Умови договору транспортної експедиції визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами».
Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування».
З умов договорів доручення на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною (експедитором-повіреним) та замовниками-довірителями, експедитор-повірений від свого імені та за рахунок замовника-довірителя укладає договір-заявку з третьою особою для здійснення перевезення вантажів, перевізник несе відповідальність за доставку вантажу, експедитор виступає в якості посередника-комісіонера і не набуває права власності на кошти, призначені для оплати вартості перевезення. Сума комісійної винагороди визначається згідно підписаних документів експедитора з замовником-довірителем і перевізником. Винагородою експедитора є кошти, що залишилися на його р / с, з перерахованих замовником, після розрахунків з перевізниками.
При організації перевезення окремого вантажу кожного замовника я укладала договір з окремим перевізником, виконання якого супроводжувалося окремим товаро-транспортним документом.
Крім того, з умов договорів-заявок на надання транспортно-експедиційних послуг, укладених між мною і перевізниками, транспортні та інші супутні послуги за даними договорами надаються для вантажовідправника (вантажоодержувача) у зв'язку з чим право власності за результати робіт (послуг) та на кошти, отримані експедитором від замовника його послуг, від перевізника до експедитора не переходять. Різниця між сумами, отриманими Експедитором від Замовника і сумами, сплаченими експедитором перевізнику, становить комісійну винагороду Експедитора, тобто сума винагороди Експедитора по кожному окремому рейсу визначається як різниця між сумою, вказаною в договорі доручення та сумою, вказаною в договорі-заявці з третьою особою.
Таким чином, в укладених договорах передбачено чітке розмежування визначення суми винагороди експедитора і оплати послуг третіх осіб (перевізників).
Тому, кошти, отримані експедитором від замовника для оплати послуг третіх осіб (перевізників), не можна класифікувати як дохід експедитора (вони експедитору не належать, мають транзитний характер).
Отже, сума фактично отримана експедитором-посередником на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг по організації перевезення вантажів, яка згідно з положенням ч. 8, 9 ст. 9 Закону №1955 включає лише суму винагороди, вважається виручкою від реалізації послуг за рік і, за даними перевірки ФО-П Волошиної Л.С., не перевищує 500 тис.грн. за кожен окремий рік, що перевірявся.
2. Відповідач у своїй скарзі беззмістовно та неаргументовано робить висновки, що обсяг фактично отриманих СПД грошових коштів (на розрахунковий рахунок або/та в касу) за здійснення операцій з продажу продукції та надання послуг не є отриманим доходом чи прибутком внаслідок здійснення підприємницької діяльності, при цьому сам не розділяє і не конкретизує дані поняття.
Для того, щоб конкретизувати дані поняття, посилаючись на нормативно-правові акти хочу зазначити наступне.
Єдиним нормативно-правовим актом, який регулює склад доходів є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15« Дохід », затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за № 290. Дохід від здійснення транспортно-експедиційної діяльності класифікується (п.7 Положення) як виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто дохід та виручка являються тотожними поняттями. У Положенні зазначено, що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципала тощо (П. 6.2) і суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6).
Договір транспортного експедирування містить досить суттєві елементи договору комісії, доручення тощо Відомо, що до валових доходів платника податку включається лише загальний дохід від продажу товарів (робіт, послуг) (пп. 4.1.1 Закону про прибуток). Суми, перераховані клієнтом для оплати послуг третіх осіб, такими не є. Також ці суми не можна зарахувати до інших джерел доходу, перелічених у пп. 4.1.6 Закону про прибуток. Отже, до валових доходів експедитора включається тільки сума його винагороди.
3. Довільне трактування Відповідача статті 2 Указу №727 є необґрунтованим, бо в даному посиланні щодо встановлення ставки єдиного податку для ФО-П не йдеться про те, що ставки не залежать від розміру виручки ФО-П.
В даній нормі мова йде про те, що ставка єдиного податку залежить від виду діяльності, що вказана в свідоцтві платника єдиного податку, та сплачується фізичними особами – платниками єдиного податку авансом за максимальний гранично допустимий обсяг виручки від реалізації наданих послуг за рік - 500000 грн. по ставках, встановлених місцевими радами. В залежності від виду діяльності ці ставки коливаються від 20 до 200 гривень. Отже, ставка єдиного податку для ФО-П залежить від розміру виручки від реалізації наданих послуг в межах дозволеного виду діяльності та є фіксованою величиною для обсягу виручки, що складає від 0 до 500 тис. грн.
Слід зазначити, що ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не розділяють визначення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежно від призначення (з метою визначення граничного обсягу виручки або з метою оподаткування, т.д.) і в залежності від організаційно-правової форми господарювання (юридичні чи фізичні особи).
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до принципів рівності і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, зазначених у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування», до суб'єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід.
4. Посилання Відповідача на ст. 5 Указу №727 та помилкове твердження в порушенні мною ст. 1 цього Указу є неправомірним та безпідставним.
Помилковість такого твердження доводять всі мої аргументи в попередніх пунктах Заперечення та підтверджується юридичною оцінкою обставин справи Вінницьким апеляційним адміністративним судом. Цитую відповідне рішення:
«Як з"ясовано судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі пояснень сторін та вивчення документів по справі було встановлено, що позивач згідно типових договорів надавала послуги транспортного експедирування. Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 1.
Згідно акту перевірки на рахунку позивача були транзитні кошти, які ФОП Волошина Л.С. перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з тим, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача повинен обраховуватись без урахування суми транзитних коштів, які фактично не стали власністю позивача, оскільки були перераховані перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів.
За таких обставин і при таких умовах, як свідчать матеріали справи, виручка позивача за перевіряємий період не перевищує норму, визначену п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку, та звітності суб'єктів малого підприємництва", а відтак, оскільки вимоги п.1 Указу не порушені, згідно згідно п.6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.»
5. Відповідач, посилаючись на п.п.9.12.1, п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" через перекручування положень нормативно-правових актів, неправомірно та безпідставно прийшов до висновку, що попередніми судами невірно застосовано норми законів з питань оподаткування доходів фізичних осіб, також хибно застосував твердження, що підприємець, отримавши інші доходи від здійснення підприємницької діяльності, ніж ті, які можуть обкладатись єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, повинен сплачувати з цих доходів податок з доходів фізичних осіб.
В п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" мова йде також про оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, а якщо така особа отримує інші доходи, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами.
Помилковість висновків заключається в черговому перекручуванні, довільному трактуванні ст. 1 Указу №727, а також в тому, що до обсягу виручки по реалізації послуг по організації перевезення вантажів неправомірно додали транзитні кошти.
Дане твердження Апелянта є недоречними та необґрунтованим, саме судом першої інстанції було всебічно та глибоко проаналізовано всі положення Указу №727, врахувавши приписи Цивільного, Господарського кодексів, а також Закону №1955 та зроблено наступні висновки:
«Винагорода, яку позивач отримувала згідно вказаних договорів транспортного експедирування позивачем відображалась у книзі обліку доходів і витрат по формі № 10.
Як зазначалось вище, на рахунку позивача були транзитні кошти, які вона перераховувала перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, що відображено у акті перевірки (аркуш акту перевірки 15). Виручка позивача за перевіряємий період не перевищувала норму визначену ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Так як транзитні кошти, які перераховувались позивачем перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, не стали її власністю, вони згідно із змістом п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 - 4 від 22 травня 2003 року не можуть вважатися її доходом, та відповідно ст. З цього ж Закону не є об'єктом оподаткування, тобто у разі якщо і допустити, що позивач перевищила допустиму суму отримання обсягу виручки від наданих нею послуг, відповідач не мав права оподатковувати кошти, які були надані позивачу для подальшого перерахування перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів і які вона перераховувала таким перевізникам.».
З даними висновками я цілком погоджуюсь, а також хочу повторити, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає методологічні засади формування інформації про доходи є «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 29.11.99р. за №290. В даному Положенні «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» виділена окремою групою класифікації «доходів». В Положенні зазначено , що доходами не визнаються суми надходжень від інших осіб за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо (п. 6.2) та суми надходжень, що належать іншим особам (п. 6.6.). В Податковому кодексі від 02.12.2010р. терміни «дохід» та «виручка» тотожні, цьому є підтвердження і положення ст. 177.2, ст. 139.1.13, ст. 140.
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Відповідно до п. п. 4.3.25 п. 4.3 ст. З Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-4 від 22 травня 2003 року дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Суд першої інстанції взяв також до уваги ст. 6 Указу №727 та всі наведені мною в позовній заяві положення нормативно-правових актів, зробивши наступні висновки: «Проаналізувавши зазначені норми законодавчих актів, суд приходить до висновку, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком не підлягають оподаткуванню за правилами встановленими ст. 13, 14 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 року і Закону України «Про податок на додану вартість».
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення, які не відповідають вимогам чинного законодавства, тобто є незаконними тому їх необхідно скасувати.
Аналізуючи все в сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та повністю доведений у судовому засіданні дослідженими доказами».
Отже, судом першої інстанції було надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між контролюючим органом та приватним підприємцем.
Судом апеляційної інстанції дане твердження досліджено та надано наступну правову оцінку:
«суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно п.5 Постанови КМУ від 16 березня 2000 року №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727" на суб"єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 ч.І ст.6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).
Водночас п.6 Указу встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість.».
6. З боку ДПС доказами (в своїх рішеннях та скаргах на противагу моїм доказам) виступають тільки домисли і перекручування положень нормативно-правових актів.
Навіть, якщо припустити, що все ж таки існує якийсь нормативно-правовий акт, що підтверджує думку податкової, то окремо хочу звернути увагу на застосування п. 4.4.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне ) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Також у ст. 4 Податкового кодексу основним принципом податкового законодавства у п. 4.1.4 виділена «презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу».
7. Доволі дивною є спроба Відповідача виправдати свої порушення законодавства та безпідставно зробити висновок, що судами попередніх інстанцій при винесенні правових рішень не надано належної правової оцінки вказаним доводам податкового органу щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов’язань у спірних податкових повідомленнях-рішеннях та безпідставно не враховано фактів виявлених порушень, бо позиція Відповідача є доказом упередженості та неправомірності його дій.
Свідченням цього служить також те, що надане мені ____________ ДПС індивідуальне податкове роз’яснення (наведене в моїй позовній заяві) при розгляді моїх скарг до уваги також не приймалось, хоча навіть в Податковому кодексі від 02.12.2010р. в статті 53 про наслідки застосування податкових консультацій, зазначено: «53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.».
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А тому, оскільки відповідач в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду про задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги не можуть бути прийнятими до уваги
На підставі викладеного, вважаю, що правова оцінка, яку суди попередніх інстанцій дали обставинам справи, що наведені в касаційній скарзі, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 51, 216 КАС України,
ПРОШУ:
1. Залишити касаційну скаргу ДПІ у м. _________________ без задоволення та Постанову ______________ окружного адміністративного суду від __________________., Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від _________________. по справі №________________________.
2. Розглянути касаційну скаргу за моєю присутністю та присутністю мого представника.
___________________р. _____________
Кто может что-то добавить либо возразить? Может вместе легче будет побороть произвол налоговиков?
Люди, будьте добрее и добродушнее!
вот полюбуйтесь,образцовый пример "совести и здравого смысла",:
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2011 р. Справа № 2а-14269/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді
Олійника В. М.
...
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідно до укладених ним договорів винагорода складалась з різниці між коштами, які отримані від замовника та сумою, яка була сплачена виконавцю з перевезення, а тому дана сума не являється його виручкою...
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2011 р. Справа № 2а-14269/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді
Олійника В. М.
...
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідно до укладених ним договорів винагорода складалась з різниці між коштами, які отримані від замовника та сумою, яка була сплачена виконавцю з перевезення, а тому дана сума не являється його виручкою...
Может в апелляционном суде Вам повезет и судьи окажутся не запрограммированными «роботами». При апелляции попробуйте сослаться на решение, которое цитирует Гоготов:
Друзья!!!!!
Первое решение Высшего административного суда в пользу плательщика!!!! Дата решения 24.11.2011г.
Вот выдержки из решения:
"Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи із змісту послуг транспортного експедирування, до бази оподаткування єдиним податком включається виручка від реалізації послуг, наданих експедитором, тобто винагорода експедитора.
Кошти, отримані експедитором для перерахування перевізникам, не є виручкою від реалізованих послуг, оскільки послуга буде вважатися наданою після доставки вантажу до місця призначення, передумовою чого є сплата перевізнику вартості транспортування. Тобто, на момент отримання експедитором від замовника грошових коштів в сумі, що відповідає вартості послуги з транспортування, виручка як така відсутня."
Первое решение Высшего административного суда в пользу плательщика!!!! Дата решения 24.11.2011г.
Вот выдержки из решения:
"Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи із змісту послуг транспортного експедирування, до бази оподаткування єдиним податком включається виручка від реалізації послуг, наданих експедитором, тобто винагорода експедитора.
Кошти, отримані експедитором для перерахування перевізникам, не є виручкою від реалізованих послуг, оскільки послуга буде вважатися наданою після доставки вантажу до місця призначення, передумовою чого є сплата перевізнику вартості транспортування. Тобто, на момент отримання експедитором від замовника грошових коштів в сумі, що відповідає вартості послуги з транспортування, виручка як така відсутня."
Вот ссылка на это решение:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20657464
на аналогичное:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20003808
А также обнадеживает (упоминалось раньше в другой теме форума: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20003808 ):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20892745
...
А также обнадеживает (упоминалось раньше в другой теме форума: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20003808 ):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20892745
Уже не обнадеживает... - не хочет фемида принять окончательное (долгожданное) решение по экспедиторам ("бюджет" еще не закончили "пополнять"
:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21797212
Говорят, что есть постановление Верховного суда Укр. (от марта 2012 года) не в пользу экспедиторов (по определению объема выручки). Можна ссылку или № решения?
Говорят, что есть постановление Верховного суда Укр. (от марта 2012 года) не в пользу экспедиторов (по определению объема выручки). Можна ссылку или № решения?
На превеликий жаль, ми живемо не в правовій державі.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., ?
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі – МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
ФОП ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2008 року № 000591722/0 на суму податкового зобов’язання 713 455 грн та № 0000601722/0 на суму 100 932 грн.
На обґрунтування позову послався на те, що МДПІ в акті перевірки дійшла висновків про перевищення граничного розміру виручки позивача лише на підставі даних банківських виписок, не аналізуючи господарських операцій, з яких надходили кошти. Зауважив, що при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 474 277 грн відповідач порушив вимоги підпункту 2.3.1 статті 2 Закону України від 3 квітня 2007 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР), а при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 100 932 грн – статтю 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ № 727/98).
Суди встановили, що МДПІ провела виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 9 серпня 2006 року по 31 грудня 2007 року та за її результатами склала акт від 15 травня 2008 року № 548/17209/127/1819201697.
У ході цієї перевірки було виявлено, що позивач, перебуваючи в перевірений період на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у ІV кварталі 2006 року перевищив законодавчо встановлений граничний обсяг виручки для суб’єктів малого підприємництва, що стало підставою для висновку МДПІ про необхідність оподаткування за загальною системою у ІV кварталі 2006 року суми, що перевищує граничний обсяг виручки, а також доходів позивача, отриманих у 2007 році, у зв’язку з чим МДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2008 року № 0000591722/0 про донарахування ФОП ОСОБА _1 податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 713 455 грн та № 0000601722/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 100 932 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2008 року позов задовольнив.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року, постанову місцевого суду скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ФОП ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 1 Указу № 727/98, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та постановити нове – про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ФОП ОСОБА_1 ухвалі суду касаційної інстанції від 26 травня 2009 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 1 Указу № 727/98.
Згідно із зазначеною статтею спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.
Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.
Як установили суди, ФОП ОСОБА_1, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив у ІV кварталі 2006 року законодавчо встановлений граничний обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиційних послуг.
Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП ОСОБА_1, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.
Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Говорят, что есть постановление Верховного суда Укр. (от марта 2012 года) не в пользу экспедиторов (по определению объема выручки). Можна ссылку или № решения?
На превеликий жаль, ми живемо не в правовій державі.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2012 року м. Київ
...
Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП ОСОБА_1, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.
...колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
"Горе от ума" Грибоедова, монолог Чацкого: "А судьи кто?...", - актуально.
Звонят - спрашивают: "Что делать? Как защищаться?..."
Мое дело тоже находится в Высш.Адм.Суде..., ведь даже юристы налоговой понимают, что закон на стороне экспедиторов, а что творится в реальности, ведь это не только бизнес, а и судьбы рушатся... Беспредел должен когда-нибудь закончится. И действительно - горе от ума...
В защиту экспедиторов можно снова привести цитаты нормативно-правовых актов, вспомнить о логике, навести пример с Налогового кодекса, при этом коснуться Конституции Украины как основного закона, но - это только аргументы доказательства, но не факты жизни.
Тем не менее,
КВЭД нужно обязательно упоминать при защите, а также Положение о бух.учете (при определении выручки...),
в Указе определение объема выручки.. для физ.лиц и юр.лиц не разделяют, критерий нахождения предпринимателя на ед. налоге зависит только от объема выручки от реализации (продажи-перехода права собственности) услуг (в св.един. налога указан вид деятельности по КВЭД, который не предусматривает - не разрешает перевозить груз..).
Налоговый кодекс: "ст. 292.6. У разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума винагороди повіреного (агента)".
А теперь очень долго, но подробно, изложу применимость (при защите) Налогового кодекса посредством Конституции Украины.
Застосування ч.1 ст. 58 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ*** до ФО-П
1. Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
{ Офіційне тлумачення чистини першої статті 58 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-рп/99 ( v001p710-99 )* від 09.02.99 }
(* - Цитата з ( v001p710-99 ):
…Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення
частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в
часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли
вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується
фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може
поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які
пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте
надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може
бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому
нормативно-правовому акті…. Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про
те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної
дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується
людини і громадянина (фізичної особи)…)
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення
не визнавалися законом як правопорушення.
{ Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного
Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97, N 6-рп/2000
( v006p710-00 ) від 19.04.2000 }
2. Стосовно зворотньої дії в часі норм.-прав. актів, що пом'якшують або скасовують відповідальність також і ЮРИДИЧНОЇ особи в офіційному тлумаченні Конституційного суду в частині:
«надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може
бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому
нормативно-правовому акті.»
через призму Податкового кодексу:
Відповідь (НОУ-ХАУ) Глави ДПСУ Захарченка В.Ю. (на запитання, що надійшли від платників податків в рамках інтерактивної конференції "Податковий кодекс і застосування його норм" - http://minfin.com.ua/2011/01/21/312607/), а також директора департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян ДПСУ Косарчука В.П. (на запитання підприємців по темі «Податковий кодекс - результат компромісів між державою, бізнесом та громадянським суспільством» - http://www.vlasnasprava.info/ua/interview?page=interview&id=35):
«ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пункту 2 розділу XIX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", на підставі якого за актами перевірок податкового законодавства застосовувались штрафні санкції, визнано таким, що втрачає чинність з 1 січня 2011 року.
У главі 11 (прим. - розділу ІІ)** Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 передбачено застосування відповідальності до платників податків у разі виявлення порушень.
Враховуючи вищенаведене, до платників податків за результатами документальних перевірок за податкові періоди до 2011 року буде застосовуватись відповідальність у порядку та розмірах, передбачених Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року №2755.»
3.
** - Ст. 109.2. (глава 11 розділу ІІ Податк.кодексу): « Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України».
В п.3 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу зазначено:
«Встановити, що в разі якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу.».
4.
*** - Р о з д і л II Конституції України
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
…Стаття 22. …При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і
свобод.
…Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом.
… Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
{ Офіційне тлумачення чистини першої статті 58 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-рп/99 ( v001p710-99 )**** від 09.02.99 }
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення
не визнавалися законом як правопорушення.
{ Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного
Суду N 1-зп ( v001p710-97 ) від 13.05.97, N 6-рп/2000
( v006p710-00 ) від 19.04.2000 }
…
**** - Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним зверненням Національного
банку України щодо офіційного тлумачення положення
частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів)
м. Київ, 9 лютого 1999 року Справа N 1-7/99
N 1-рп/99
vd990209 vn1-рп/99
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
…
розглянув на пленарному засіданні у письмовому слуханні
справу за конституційним зверненням Національного банку України
щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58
Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи.
…Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
… Конституція України,
закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо
неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших
нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в
часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну
відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон
чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує
відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії
нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення
і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому
нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така
юридична відповідальність особи передбачена, і яка може
реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою
органу.
3. В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II
"Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому
закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед
людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва
цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та
частини другої статті 3 Конституції України.
Положення окремих статей Конституції України, в яких
насамперед визначається правовий статус церкви і релігійних
організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та
громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність
через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме -
права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу
об'єднання у політичні партії та громадські організації.
Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення
частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в
часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли
вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується
фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може
поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які
пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте
надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може
бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому
нормативно-правовому акті.
На підставі викладеного і відповідно до статей 147 та 150
Конституції України, статей 51, 63, 65 Закону України "Про
Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про
те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної
дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується
людини і громадянина (фізичної особи).
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
3. Рішення підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного
Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
Отже,
З вищенаведеного випливає, що
• ФО-П в спорах з податковою, що тягнуться з періоду, що передує набранню чинності Податкового кодексу (до 01.01.2011р.), в своїх доводах може посилатися на положення Податкового кодексу, якщо вони пом'якшують або скасовують його відповідальність.
• ЮО-П в своїх доводах може посилатися на положення Податкового кодексу, якщо вони пом'якшують або скасовують його відповідальність, лише в тому випадку, коли ЮО-П оскаржуює результати документальних перевірок за податкові періоди до 2011 року, але видані після 01.01.2011р.
Варто згадати також ст. 8 Конституції України:
«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
Щодо офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції України в Рішенні Конституційного суду.
ОКРЕМА ДУМКА стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) судді Конституційного Суду України
• Козюбри М. І. :
…4. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами, а тому не мають природної волі. Проте це не означає, що на цій підставі юридичні особи як суб'єкти права мають протиставлятися фізичним особам.
…Конституція України, традиційно прив'язавши правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, як і чимало конституцій інших держав, пішла далі міжнародно-правових документів, присвячених даному питанню. Вона поширила виняток із загального правила не тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують покарання за злочин, а й загалом на всі види юридичної відповідальності. Це цілком відповідає сучасній європейській юридичній практиці, зокрема практиці Європейського суду з прав людини, який, до речі, незважаючи на свою назву, розглядає справи за скаргами як фізичних, так і юридичних осіб.
• Савенка М. Д.:
…Підприємницька діяльність може здійснюватися як окремою людиною, так і шляхом створення юридичної особи. Положення статті 42 Конституції України, які стосуються обмеження монополізму та захисту конкуренції, поширюються на всіх суб'єктів підприємницької діяльності - як фізичних, так і юридичних осіб. Більше того, ці положення Основного Закону переважно стосуються саме юридичних осіб, оскільки практика свідчить, що індивідуальний підприємець фактично неспроможний створити монополію чи неправомірно обмежувати конкуренцію.
Виходячи з цього, висновки Конституційного Суду України, що норми розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України стосуються виключно прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, є недостатньо переконливими.
…З урахуванням наведеного вважаю, що більш правильним у Рішенні Суду було б дати таке офіційне тлумачення: "Положення частини першої статті 58 Конституції України, зокрема термін "відповідальність", необхідно розуміти так, що ним охоплюються всі види юридичної відповідальності, незалежно від того, хто є суб'єктом права".
• Скоморохи В. Є.:
…Долучені до справи копії листів науковців Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого та Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України свідчать про однозначність тлумачення статті 58 Конституції України щодо поширення її положень як на фізичних, так і на юридичних осіб. Обмежувальне тлумачення статті 58 як норми, що поширюється лише на фізичних осіб, є ущемленням прав особи на здійснення підприємницької діяльності у випадку створення юридичної особи. Таку думку поділяв П. М. Рабінович: "...Встановлене в коментованому приписі правило стосується дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, адресатами яких є не тільки фізичні особи (громадяни, іноземці та ін.), а й будь-які інші суб'єкти права (зокрема колективні юридичні особи)"
Отже, з вищенаведеного випливає, що положення ст. 58 Конституції України поширюється на фізичних осіб – підприємців без усякого сумніву.
Добрый день всем!
Как у кого дела? Нет новостей из ВСУ по делам экспедиторов-единщиков тех лет?
Как у кого дела? Нет новостей из ВСУ по делам экспедиторов-единщиков тех лет?
Тишина? Новостей нет?
[quote name=’Транзит, ООО’ firm_id=’19779960390’ post=’362219’ date=’18.04.2012 14:42’]![Цитата]()
Цитата (Волошина Л.С. ЧП, 18.04.2012 00:22):
На превеликий жаль, ми живемо не в правовій державі.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., ?
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі – МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
ФОП ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2008 року № 000591722/0 на суму податкового зобов’язання 713 455 грн та № 0000601722/0 на суму 100 932 грн.
На обґрунтування позову послався на те, що МДПІ в акті перевірки дійшла висновків про перевищення граничного розміру виручки позивача лише на підставі даних банківських виписок, не аналізуючи господарських операцій, з яких надходили кошти. Зауважив, що при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 474 277 грн відповідач порушив вимоги підпункту 2.3.1 статті 2 Закону України від 3 квітня 2007 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР), а при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 100 932 грн – статтю 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ № 727/98).
Суди встановили, що МДПІ провела виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 9 серпня 2006 року по 31 грудня 2007 року та за її результатами склала акт від 15 травня 2008 року № 548/17209/127/1819201697.
У ході цієї перевірки було виявлено, що позивач, перебуваючи в перевірений період на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у ІV кварталі 2006 року перевищив законодавчо встановлений граничний обсяг виручки для суб’єктів малого підприємництва, що стало підставою для висновку МДПІ про необхідність оподаткування за загальною системою у ІV кварталі 2006 року суми, що перевищує граничний обсяг виручки, а також доходів позивача, отриманих у 2007 році, у зв’язку з чим МДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2008 року № 0000591722/0 про донарахування ФОП ОСОБА _1 податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 713 455 грн та № 0000601722/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 100 932 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2008 року позов задовольнив.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року, постанову місцевого суду скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ФОП ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 1 Указу № 727/98, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та постановити нове – про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ФОП ОСОБА_1 ухвалі суду касаційної інстанції від 26 травня 2009 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 1 Указу № 727/98.
Згідно із зазначеною статтею спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.
Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.
Як установили суди, ФОП ОСОБА_1, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив у ІV кварталі 2006 року законодавчо встановлений граничний обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиційних послуг.
Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП ОСОБА_1, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.
Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Вот Ужас!
Говорят, что есть постановление Верховного суда Укр. (от марта 2012 года) не в пользу экспедиторов (по определению объема выручки). Можна ссылку или № решения?
На превеликий жаль, ми живемо не в правовій державі.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., ?
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі – МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
ФОП ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2008 року № 000591722/0 на суму податкового зобов’язання 713 455 грн та № 0000601722/0 на суму 100 932 грн.
На обґрунтування позову послався на те, що МДПІ в акті перевірки дійшла висновків про перевищення граничного розміру виручки позивача лише на підставі даних банківських виписок, не аналізуючи господарських операцій, з яких надходили кошти. Зауважив, що при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 474 277 грн відповідач порушив вимоги підпункту 2.3.1 статті 2 Закону України від 3 квітня 2007 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР), а при нарахуванні податкового зобов’язання за основним платежем 100 932 грн – статтю 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ № 727/98).
Суди встановили, що МДПІ провела виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 9 серпня 2006 року по 31 грудня 2007 року та за її результатами склала акт від 15 травня 2008 року № 548/17209/127/1819201697.
У ході цієї перевірки було виявлено, що позивач, перебуваючи в перевірений період на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у ІV кварталі 2006 року перевищив законодавчо встановлений граничний обсяг виручки для суб’єктів малого підприємництва, що стало підставою для висновку МДПІ про необхідність оподаткування за загальною системою у ІV кварталі 2006 року суми, що перевищує граничний обсяг виручки, а також доходів позивача, отриманих у 2007 році, у зв’язку з чим МДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2008 року № 0000591722/0 про донарахування ФОП ОСОБА _1 податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 713 455 грн та № 0000601722/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 100 932 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2008 року позов задовольнив.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2011 року, постанову місцевого суду скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ФОП ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 1 Указу № 727/98, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та постановити нове – про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ФОП ОСОБА_1 ухвалі суду касаційної інстанції від 26 травня 2009 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 1 Указу № 727/98.
Згідно із зазначеною статтею спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.
Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді.
Як установили суди, ФОП ОСОБА_1, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив у ІV кварталі 2006 року законодавчо встановлений граничний обсяг виручки від здійснення транспортно-експедиційних послуг.
Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП ОСОБА_1, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.
За таких обставин Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.
Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Вот Ужас!
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Вот Ужас!
Интересно, а какие решения по этому делу были судов 1-й и 2-й инстанции?
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
Интересно, а какие решения по этому делу были судов 1-й и 2-й инстанции?
1 - Решение 1-й инстанции:
«Справа № 2а-5924/08
Україна
Харківський окружний адміністративний суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" серпня 2008 р. м. Харків…»
Подробнее – здесь: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2671128
2 - Решение 2-й инстанции:
«ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2009 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
головуючого судді - Бенедик А.П….»
Подробнее – здесь: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4445651
3 - Решение 3-й инстанции:
«ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"06" жовтня 2011 р. м. КиївК-16831/09
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г., Степашко О.І., при секретарі Сватко А.О….»
Подробнее – здесь: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20654004
К сожалению, …
По данному делу Верховный суд Украины и суды 2 и 3 инстанций принимали решение, ссылаясь на Указ, по принципу, когда величиной объема цистерны считают суммарное количество жидкости, перевозимое когда-либо данной цистерной.
Ведь предложение дочитывать нужно:
«…на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).».
В этой теме уже доказывалось нормативно-правовыми актами, что экспедитор продает (продает только то, на что имеет право собственности) исключительно свои посреднические услуги по организации перевозок грузов, а организация перевозок не включает в себя сами перевозки.
Остается единственная надежда на то, что остались еще судьи, которые служат Фемиде и - последуют судебные решения в пользу экспедиторов!
ЧП Волошина Л. С., а как именно у Вас дела? Известно, когда "вышка" будет?
И, пожалуйста укажите в обращении сколько экспедиторы зарабатывают и сколько платят налогов и как стригут перевозчиков.
Авторизуйтесь для можливості надсилати повідомлення
Нові теми
Схожі теми